5.32 - Трагічний викуп

Палаючі балки сипалися згори, немов дощ із пекельного дерева. Вогонь лизав стіни, дах гудів, готовий обвалитись, і лічильник на стіні незворушно блимав червоним: 00:37… 00:36… 00:35.

Тесса, задихаючись, тягнула Еріка крізь дим. Його плече було пробите, лице в кіптяві, кров стікала по руці.

— «Ще трохи! Ти тримайся!» — хрипить вона, притискаючи його до себе, мов життя.

Раптом Ерік зупиняється. Його погляд падає на головну панель: система самознищення. Біля неї миготить червона кнопка.

— «Ні…» — шепоче він. — «Ми не встигнемо. Якщо це не вимкнути — всіх рознесе.»

— «Я тебе не залишу!» — Тесса хапає його за руку.

— «Я вже зрадив. Але я ще можу щось врятувати. Дай мені шанс, Тессо. Прошу.»

Вона дивиться йому в очі — глибокі, винні, справжні. Там немає брехні. Лише відчай і останнє бажання бути корисним.

— «Я тебе…» — голос ламається, і він усміхається.

— «Я знаю.»

Він м’яко відштовхує її і кидається до панелі, відкриває захист, занурює руки в клубок дротів, які плюються іскрами.

00:22… 00:21…

І тут — гримить ще один вибух із сусіднього крила.

Серед диму й вогню з’являється силует — обгорілий, але упертий.

Пан Ратон.

— «Слухайте, гастроідіоти!» — гучно проголошує він. — «Я все життя мріяв про ідеальний рецепт. А натомість мене зжерли клони, конкуренція, і мій власний страх. Але… хтось має вимити це кухонне пекло. Хоч раз — до блиску.»

І він хапає каструлю — важку, металеву — і з криком кидається на N-кухаря, який щойно наближався, щоби завадити Еріку. Вони зіштовхуються. Починається боротьба. Кухар гарчить, Пан Ратон сичить, у повітрі свистить ніж, але він не зупиняється.

У фінальний момент — він хапає кухаря, стискає, не пускає, обидва падають в шахту поруч із генератором.

— "До біса оливки, сволото…"

Більше їх ніхто не бачить.

00:03… 00:02…

Ерік з останніх сил вимикає систему. Механізм гуде… і зупиняється. Вогонь втрачає шалений ритм. Починається обвал.

Тесса, вже майже на виході, озирається. Але — все вибухає. Ударна хвиля відкидає її назад.

Дощ. Руїни.

Вирій тримає Лею на руках. У неї подряпане лице, мокре від сліз. Вони оглядаються. Каміння. Метал. Все зруйновано.

Тесса стоїть, бліда. Зі слізьми. Дивиться на калюжу, де серед попелу й обгорілих клаптиків повільно спливає…

…значок Еріка.

💔

Вона падає навколішки.

— «Ерік…»

Її голос губиться в дощі.

Після цього Лея стиха каже:

— «Пан Ратон… Він теж…»

— «Він був героєм,» — відповідає Вирій. — «По-своєму. Як і Ерік.»

Тиша. Навіть дощ звучить як сльози.

І десь у темряві, у розплавленому нутрі кухні, зникає злісний сміх.

Але в серцях лишається світло.

Двоє зрадників. І двоє героїв. В одній особі.