5.26 — Двоє у дзеркалі

— Що за... — Лея встигла лише прошепотіти, коли нова Тесса зробила крок у кімнату.

Вона була… така сама. Така сама, як Тесса. Та ж худенька постава, той самий темно-каштановий безлад на голові, навіть знайома ледь нахмурена брова, яку справжня Тесса завжди неусвідомлено піднімала, коли злилась.

— Ну все, — видихнув Вирій. — В мене офіційно клаустрофобія на клонів.

Справжня Тесса розгублено озирнулась на всіх, ніби чекаючи, що хтось інший скаже першим, що бачить те ж саме.

— Це якась фігня. Я не... Я ж не… клон? — вона запнулась. — Чи?.. Ні. Ні-ні-ні!

Нова Тесса підняла руки миролюбно.

— Я не ворог. Я… я втекла. Втекла з того місця, де нас створювали. Мене звали Т-13. Але я пам’ятаю твоє життя. І знаю, що зі мною щось пішло не так. У мене… з’явилися почуття. Спогади. Я захотіла бути не тобою. А собою.

— Ну оце дуже зручно, — пробурмотіла Лея, витягаючи з кишені свій детектор емоцій. — Зараз побачимо.

Але детектор — мигнув червоним. І розбився. Просто від її дотику.

— Вибач. В них теж є своя правда, — сказав Ерік тихо. — Я відчуваю це. Вона не бреше.

Тесса подивилась на свою "копію". Довго. Пильно.

— Що я думала, коли ми вперше побачили піцу, яка рухалась?

— Що у мене галюцинації, або що ти нарешті з'їхала з глузду. Але потім ти почала сміятись. І сказала: “Окей, Всесвіт, це найкраще, що ти міг придумати”.

Тесса зітхнула.

— Це звучить як я.

— А тепер? — спитав Вирій. — У нас п’ятеро. І кожен з секретом. Ви ще й не сварились?

Лея зітхнула.

— Ми на межі. І хтось з нас точно впаде.

Але раптом з глибини дому долинув звук — важкий скрегіт, схожий на кроки по металу.

І враз зникло світло.

— Ага, — сказала Лея. — Ідеальний момент для ще більшого пекла.

— В мене ще є трохи піци, — сказав Ерік, нервово заглядаючи в коробку. — Якщо що, я готовий говорити ще правду, тільки… попереджайте, коли закінчиться нормальна реальність, і почнеться повна шиза.

— Вона вже почалась, Ерік, — сказала Тесса, дивлячись у темряву. — Просто ми ще не встигли прийняти правила гри.

З глибини будинку хтось засміявся. Хрипло. Металево.

— Ну от і все, — сказав Вирій. — Сцена друга. Гра почалась.