5.24 — Справжній зрадник

Після тесту довіри в агентстві панувала тиша. Та, що буває після бурі. Та, що… ще страшніша за саму бурю.

Вони знову сиділи разом: Лея, Вирій, Тесса й Ерік. Вогонь у каміні потріскував. У повітрі — запах кориці, розтопленого сиру і... напруги. Невидимої, важкої. Але хтось із них знав, що вона зараз вибухне.

— Треба все одно перевірити лог-файли з системи, — м’яко сказав Вирій. — Навіть якщо клони знищені, лишились сліди.

— Так, — погодилась Лея. — Я вже... я навіть не знаю, що тепер у нас справжнє.

— Щось... не сходиться, — мовила Тесса. — Я бачила у файлах копії доступів. Хтось із нас… заходив у лабораторію ще до того, як ми її знайшли.

У кімнаті стало тихо, як у камері допиту.

— Це могла бути система — зламана, — припустив Ерік, але його голос тремтів.

— Або хтось із нас, — холодно промовила Лея.

— Ну чого ви дивитесь на мене?! — вибухнув Ерік. — Я ж з’їв ту піцу з правдою! Я зізнався в усьому! Навіть у тому, що я в дитинстві грав у балет і танцював "Оду до броколі"!

— Саме тому, — прошепотіла Тесса, — що ти не сказав про одне.

— Про що? — його голос затремтів.

— Про те, що ти — не просто Ерік. Що твоє ім’я — Ерік Дерре, і що ти був головним безпековим інженером у Лабораторії Гастроклонів ще до того, як познайомився з нами.

Всі погляди звернулись на нього. Його очі закотились на долю секунди — ні, не через клонський глюк. Через страх.

— Як ти… дізналась? — прошепотів він.

— Я — детектив, Ерік. А ще… я тобі довіряла, — її голос тремтів, але вона трималась. — А ти увесь цей час знав, як працює система клонування. Ти міг би попередити. Ти міг би… не мовчати.

— Я не був зрадником! Я… я був змушений! — вибухнув він. — Вони взяли мою сестру. Вона… вона зараз одна з тестових моделей. Я допомагав вам, щоб… дістатися ядра системи і зупинити це все зсередини. Я не хотів, щоб хтось із вас дізнався. Бо тоді — вам теж загрожувала небезпека.

— Ти брехав, — сказала Лея. — І водночас… захищав.

— Я брехав, бо боявся втратити вас, — глянув він на Тессу. — Тебе.

Тесса відвела погляд.

— Я не знаю, чи це більше зрада, чи біль. Але зараз… ми не можемо просто лишити це без відповіді.

— Що ти пропонуєш? — спитав Вирій. Його голос був спокійним, але щелепа стискалась.

— Він піде, — твердо сказала Тесса. — Він допоможе нам дістатися ядра лабораторії. А потім... ми вирішимо, що з ним робити. Разом.

Настала тиша. Потім Лея, зітхнувши, кивнула.

— І хай це буде остання брехня, Ерік.

Він опустив голову.

— Обіцяю.

Коли всі вийшли з кімнати, Тесса лишилась сама. Вона глянула у вікно, де падав дощ. Її руки тремтіли. Вона довірилась. Вона майже… відкрилась. І знову все розсипалось.

А в кутку кімнати, у віддзеркаленні скла, на мить промайнуло обличчя. Жіноче. Знайоме. Суворе. З усмішкою, якої Тесса давно не бачила.

Аґата?