5.22 — Тест на справжність (і на серце)

— Добре, нумо чесно: хто з нас може довести, що він — це він? — сказав Вирій, стоячи посеред кімнати, де раніше тримали Аґату.

Кімната була вузькою, заставленою ящиками, в яких ще парували залишки коробок з написами SRX-42, "м’ясна копія V.3", "Нюхова пам’ять L-клон", "Базилік+Романтика"…

Хтось навіть почав підозрювати, що в Леї є невидимий тумблер "поцілунок = погрішність".

— Окей, — Лея зітхнула. — Я почну.

Вона вийшла вперед. — Я — Лея. Я знаю, що коли мені сумно — я слухаю пісню «Tomato Tango» на повторі, і що моє дитяче прізвисько було «Сирник». Це може знати лише я. І, можливо, моя бабуся.

— Звучить як ти, — підморгнув Вирій.

— Наступний? — запитала Тесса.

— Я, — виступив Ерік. — Я знаю, що в мене є родимка за правим вухом у формі пельменя, і що в третьому класі я так злякався вчительки з хімії, що сказав їй, що в мене алергія на крейду. Вона два місяці писала для мене маркером на склі.

— Це мило і трішки злочинно. Продовжимо? — кивнула Лея.

Вирій вийшов уперед.

— Я — справжній. Бо тільки я знаю, що одного разу підмінив клоновану версію себе на святі піци просто заради фокусу — і вона випадково закохалась у духовку. І ще: коли Лея цілує — у мене всередині відбувається повна дегустація реальності. — Він зиркнув на Лею. — Я не хочу, щоб клон знав це.

Лея збентежено поправила волосся.

— Окей… наступний.

— Я, — мовила Тесса. — Я — це я, бо я досі пам’ятаю, як зустріла вас. Я тоді думала, що це просто тимчасове. Але тепер… я вже не уявляю, хто я без вас.

І ще — я та, що щиро вірить у піцу з карамеллю, навіть якщо ніхто мене не підтримує. Навіть клонована піца.

Мовчанка.

Тиша розтягнулась довгою стрічкою сиру на гарячій піці.

Аж тут... один із Виріїв кашлянув.

— Ну, гаразд, я клон. — І махнув рукою. — Але я дуже стараюсь. І чесно — мені трохи подобається Лея. Але я в курсі, що я не той, кого вона поцілувала. Тобто… це був інший я. Але не оцей. Я не проти просто дружити. А ще я знайшов ось цю флешку під шафою.

— Що?! — вигукнули всі.

— Ну так. Там написано «Файл: Випадок №1. N-Chef».

— Віддай сюди! — крикнула Аґата, але флешку вже взяв Ерік.

— Це… файл про першого клона. Першу спробу оживлення їжі. Перше завдання агента — що був ізсередини.

— Тобто… — сказала Тесса, — серед нас був зрадник?

— Є. — підтвердила Аґата. — І він досі з нами.

І тут усі дивляться один на одного.

Хтось спітнів. Хтось посміхнувся. Хтось зробив крок назад.

— Добре, — сказав Вирій. — Далі буде перевірка… на найважливіше. Кого ми готові захистити, навіть якщо самі не впевнені у собі.

— І ще важливіше, — додала Лея. — Кого ми по-справжньому любимо. І чи справжні ті наші почуття. Чи — так само клоновані, як і ці коробки.