5.17. Маніфест продуктів або Початок Кулінарної Революції

О 3:14 ночі агентство прокинулося не від дзвінка або гучної сирени, а від того, що… хтось увімкнув друкарку.

— Це хтось із вас друкує рецепти посеред ночі? — буркнула Тесса, волочачи ковдру на собі, мов супергеройську накидку.

— Ні. Якщо я щось і друкую вночі, то фанфіки… — Лея миттєво замовкла, зустрівшись поглядом із Вирієм.

— Це не я, — сказав Вирій. — Я взагалі думаю, що принтери — зло. Вони завжди ламаються, коли треба щось терміново…

— Тсс! — Тесса показала на стіл.

Принтер, повільно і методично, випльовував аркуш за аркушем. Перший лист мав заголовок, віддрукований жирним шрифтом:

«МИ — ХАРЧІ. І МИ СВІДОМІ.»

— Це... маніфест? — прошепотала Лея.

— Агов, мені одразу не сподобалась та піца на трьох ногах, — сказав Ерік, з’явившись у дверях із ковдрою на плечах. — Я казав, що вона змовницька. В неї був погляд, як у старшого брата, коли він планував зіпсувати мій день народження.

Другий лист був ще дивнішим:

«МИ БІЛЬШЕ НЕ БУДЕМО СТРАВОЮ.

ДОСИТЬ!

МИ ХОЧЕМО ПРАВО НА ЖИТТЯ,

НА СІЛЬ БЕЗ НАСИЛЛЯ І НА СИР БЕЗ СТРАХУ.»

— Ну принаймні у них є поетичний талант… — пробурмотіла Тесса.

— І харизма, — додала Лея. — Дивись, нижче підписано: «Голос від Імені Всіх Їстівних». Це як… Верховна Їжа?

— Хто міг це надрукувати? Принтер не підключено до Wi-Fi. — Вирій відкрив налаштування. — Він отримав сигнал напряму… з холодильника?!

Усі поглянули на білий блискучий Samsung з функцією «розумного зберігання». Холодильник мовчки посвічував лампочкою.

— Уявіть, що салямі організувала переворот зсередини. Революція, яка почалась із нижньої полички… — простогнав Ерік.

— Може, він лідер? — Лея повільно наблизилась до холодильника.

— Сирний мозок… салямі-диктатор… Лідер Смаку… — почав фантазувати Вирій. — Смаксимус Перший.

Бум.

З коридору долинув глухий стукіт. Усі рвонули туди — і застигли.

Банан на підлозі. І поруч — напис кетчупом на стіні:

«Не зупиняйте нас. Ми вже тут.»

— Ого… — Ерік присів. — І це тільки п’ята ранку. Що ж буде до сніданку?

Пізніше того дня агенти отримали відео з камери спостереження з супермаркету на околиці міста. Камера зафіксувала:

Як коробка з хлоп’яками стрибає з полиці і тягне за собою ще три пачки.

Сир плавлений повільно злазить із стелажа і вишиковується перед камерою.

І, нарешті, кетчуп, який, використовуючи власне тіло, пише на лінзі:

“Готуйтеся. Ми приходимо.”

— У нас справжнє повстання їжі, — підсумувала Тесса. — Нам треба скласти список їстівних, які мають свідомість, їхніх лідерів, і способів… умовити їх не влаштовувати соусокаліпсис.

— Тільки не кажи, що ти справді збираєшся з ними домовлятись... — Лея підняла брову.

— Я не хочу, щоб мене судив ананас у мантії, — відказала Тесса. — Можливо, настав час говорити з Піцею.

— З якою саме? — Вирій повільно окинув усіх поглядом. — У нас тут уже четверо клонів Піци №3. Вони хочуть об’єднатися в піцакратію.

— Тоді треба зібрати всіх. Всіх клонів. Всіх агентів. І можливо… кілька доброзичливих булочок.

— А ще треба багато кави, — Ерік втомлено потер лоба. — Бо ми збираємось вести переговори… з повсталим сиром.