5.15. Смак, якого не існує

Ніч у місті була наче недопечена піца — гаряча знизу, але зверху ще щось сира. У будинку-агенції «Пі і Ца» всі заснули. Крім однієї людини.

Тесса крутилася в ліжку. Їй снилося щось дивне: Аґата, яка йде по коридору, встигаючи щось прокричати... але звуки губилися в сиропі сну. Потім — обличчя в дзеркалі. Своє? Чи не зовсім?

Її розбудив легкий стукіт.

— Тесса, — тихо кликала Лея. — Вставай. Ми знайшли дещо дивне.

У майстерні, що тепер була їхнім архівом, у шафці, за коробкою з папками, Ерік виявив під підлогою металічну решітку. Зовсім нову.

— Хтось ховав тут прохід. І це не той тип вентиляції, через який можна покурити чи втекти. Це щось інше, — сказав він, знявши кришку.

— Це, здається, не веде вниз… — Вирій нахилився. — Це веде… вбік. Під місто.

Їм знадобилось два термоси кави, один налобний ліхтарик, мотузка (бо Лея не довіряла жодним отворам у підлозі) і гнучкість, про яку ніхто з них не підозрював. У підземеллі пахло хлором, потом і… песто?

Тунель вивів їх до темного простору, де стіни були обвішані старими фотографіями. На багатьох — люди, які їли. Їли з пристрастю. На деяких фото обличчя були нечіткими — ніби стерті. А в центрі кімнати — скляна куля, під'єднана до дротів.

— Що це? — прошепотіла Тесса. Від кульки йшло легке тремтіння.

— Схоже на пристрій для зчитування… спогадів? Чи смакових асоціацій? — Вирій притулився ближче.

Ерік схопив один зі зразків — записку, роздруковану на жовтуватому папері:

"Смак дитинства. Об'єкт: №3. Ефект: ностальгічна галюцинація. Зберігати під замком."

— Це лабораторія, що не була в жодному списку. Можливо, вона — «Нульова точка»? — Лея провела пальцями по столу. Там був логотип: «Гастроклон: Архів». Але хтось закреслив його й дописав:

«НЕ ТОРКАТИСЬ. Прокидається.»

У цей момент з одного з бокових коридорів почувся звук. Тихий. Як шелест поліетиленового пакету. І хрумке: ніби хтось гризе…

— Я більше ніколи не з’їм чипси в темряві, — пробурмотіла Тесса.

— Хтось тут є, — Лея миттєво пригнулась.

Світло налобного ліхтарика впало на постать у білому халаті. Але вона… була прозора. Ніби голограма, що сіпається і час від часу зникає.

— Аґата? — прошепотіла Тесса. Голограма повернулася. На її обличчі — дивна усмішка. Печальна й спокійна.

— Якщо ви тут… значить, я вже зникла, — сказала вона. — Цей архів — залишки мого розуму. Я не змогла завершити формулу «Смаку Істини». Але вони змогли. Тепер… смак починає жити сам по собі. Тікайте, поки він не з’їв вас.

Куля спалахнула. Стало гаряче. Пахло корицею. Солодко… і гнітюче.

— Це… сигнал тривоги. Нас засікли, — кинув Вирій.

Вони побігли назад, тягнучи з собою те, що могли забрати — уламок кулі, фото, шматок дивного меню, і головне — карту з позначками місць, де проводились «тестові клони смаку».

Коли герої вибігли назад до будинку-агенції, у повітрі ще довго витав запах смаженого розмарину… і небезпеки.