5.13. Південний Базар і Примара в Капелюсі

Південний Базар — це як піца з ананасами: або любиш, або уникаєш, але повз не пройдеш. Тут пахло усім одразу — запеченими баклажанами, імбиром, кавою, старими книгами, дешевими парфумами й несподіванкою. Герої йшли поміж рядами з прищуром і внутрішнім відчуттям, ніби щось ось-ось… вискочить.

Лея йшла попереду, накинувши на голову шапку з довгими вухами (конспірація, ага). Вирій тримався ближче до Тесси, яка постійно озиралась — не тому що боялась, а тому що на неї п’яний чоловік тільки-но намагався продати «антикварну» шинку в прозорому пакеті.

— Скільки тут усього… Як знайти одну Аґату серед стількох облич? — озвалась Тесса.

— Шукати не обличчя. Шукати… аромат, — Вирій витягнув щось схоже на кишеньковий нюхометр, який дзижчав і блимав кольорами.

— Та ти що, прям компас на запах? — здивувалась вона.

— Копія компаса Гастроклонів. Поки працює, але якщо запах застаріє — все. Ми шукаємо слід свіжої аромаграми.

— Вона десь поруч, — прошепотіла Лея, витягуючи з кишені балончик. Я відчуваю її… як ти відчуваєш чужу тінь біля свого горнятка кави.

І тоді вони побачили її.

Серед розкладок із вінтажними тарілками й варенням у банках, стояла жінка в темному пальті та фетровому капелюсі. Вона тримала піцу. Або те, що колись було піцою. На ній блимала малесенька капсула.

— Це вона? — прошепотів Ерік, який підійшов непомітно з іншого боку.

— Здається… але щось не так, — мовила Тесса.

— Нюхометр показує… — почав Вирій.

— ...що вона не справжня, — перебила його Лея.

Але було пізно. Жінка вже подивилась прямо на них. У її очах не було нічого. Точніше — надто багато всього. І жодного натяку на емоції.

— Ви прийшли за мною? Або за нею? — спитала вона.

— Хто ти? — Тесса виступила вперед.

— Та, хто лишилась після того, як справжню Аґату... з’їли, — промовила незнайомка, а потім зникла за фіранками найближчої лавки так раптово, ніби була тінню на сонці.

— Ну все, я цього не витримаю. У нас або новий клон, або нова версія Аґати, або — божевільна артистка з секції «печеня та філософія»! — вигукнула Тесса.

— Варіант три звучить найбільш правдоподібно, — кивнув Ерік.

Проте на місці, де стояла жінка, залишилась коробка. І в ній — нова капсула зі смаком. І записка:

"Ви дихаєте глибше. А чи знаєте, що це повітря може змінити вас більше, ніж піца зі смаком правди? Знайдіть мене до того, як знайде Вона. Бо я — лише тінь."

— Отакої, — сказав Вирій. Здається, тепер у нас з’явилась не лише жертва, а й свідок. Але він — або вона — грає за власними правилами.

— І, можливо, проти себе самого, — додала Лея.

Усім стало незручно. Як після піци з карамеллю.

— То куди тепер? — запитала Тесса.

— Туди, де повітря має присмак кориці й какао — туди веде капсула, — сказав Вирій.

— Серйозно? Що там, шоколадна фабрика детективів? — пирхнув Ерік.

— Можливо. А можливо, там чекає кінець цієї справи... або початок нової.

У повітрі ще пахло перцем, базиліком і правдою.

А герої рушили далі.