5.10 — Театр Гастрономічної Ілюзії

Ранок видався неспокійним. Поки хтось у світі варив каву і шукав другу шкарпетку, агенти «Пі і Ца» стояли перед напівзруйнованою будівлею, на якій все ще трималася вивіска: «Театр Гастрономічної Ілюзії. Закрито з 1997 року. Обережно, слизько.»

— Ідеальне місце для пастки, — пробурмотіла Тесса, зиркнувши на плитку, що блищала, мов покрита карамеллю.

— Але й для шоу. Професійного, — додав Ерік, який, здається, трохи насолоджувався атмосферою.

Вони увійшли обережно — Вирій із пластиковим щитом від піци, Лея з... таки справжнім мечем (знайшла на сайті «Куплю меч — сьогодні заберу»), Тесса з електрошокером, і Ерік, як завжди, з гумором, який міг звести з розуму навіть охоронну систему.

Всередині все було схоже на світ, що колись був, але тепер ожив з чужого сну. Завіси, облиті вишневим сиропом. Крісла, вкриті попкорном. Сцена, де між двома кулісами мерехтіли кулінарні феєрії — пироги, що літали, стільці з шоколаду, і десь у центрі, під прожектором, обертався манекен у костюмі кухаря з літерою N на нагруднику.

— Це що, гастро-Діснейленд з нічного жаху? — прошепотіла Тесса.

— Ні. Це — спроба комунікації, — сказав Вирій, помітно напружений.

Як тільки вони ступили на сцену — зал вибухнув світлом. І голос, глибокий, обгорнутий у відлуння, пролунав з усіх боків:

— Ви прийшли. Чудово. Смак ризику — у вашій крові. Але чи здатні ви відрізнити ілюзію від істини? І чи готові скуштувати… фінальний рецепт?

Зі стелі опустився кулінарний купол, а сцена почала трансформуватися. З підлоги з’явилися кулі з тіста, піца з очима, равіолі-павуки і соус, що пульсував, мов живий.

— Так, ми точно у фінальному бос-файті, — пробурмотіла Лея, стискаючи руків’я меча.

Тоді з кулі тіста виринув фігура — справжня, дихаюча, ідеально витримана — N-кухар.

Він був… дивним. Не зовсім людина. Можливо, колишній кухар. Можливо, інженер. Можливо, взагалі не він.

— Мене створили, щоб годувати. А тепер — я вирішив годувати світ собою. Клонована їжа, оживлена їжа, емоційна їжа. Ви їли піцу зі смаком правди — і тепер ви ближче до істини, ніж будь-хто. Але час — на десерт. І ви маєте вибір.

Його рука потягнулася до важеля.

— Ви або лишаєтесь — і стаєте частиною меню. Або тікаєте — й дізнаєтесь, що Аґата… більше не Аґата.

— Що? — озвалася Тесса.

Але важіль було смикнуто. Підлога загула. Завіса впала.

І сцена зникла.

За мить усі опинилися... в коридорі. Старому, з мозаїчною підлогою, схожому на підвал. Навколо пахло базиліком і чимось тривожним.

— Він хоче, щоб ми вибирали, — мовив Вирій. — І ми виберемо. Але спершу — знайдемо, що він має на увазі під «не-Аґатою».

— І спіймаємо цього фріка з фритюрницею замість душі, — додала Лея.

— А ще — я не проти десерту, — додав Ерік.

— Тільки щоб не ожив… — буркнула Тесса.

Вони рушили далі — і з кожним кроком запахи ставали дивнішими, стіни — липкішими, а справа — ще загадковішою. І здається, десь там, за кількома дверима, чекала правда. Про їжу. Про N. І про Аґату.