5.9 — Агент N-кухаря

Коли стіни нової штаб-квартири агентства вже просочилися ароматом базиліку й розігрітого тіста, і всі троє детективів майже змирилися з тим, що нова справа виглядає як спільна галюцинація на тлі переїзду, все змінилося. Сліди ожилої їжі почали множитися, неначе хтось спеціально влаштовував шоу — і чим далі, тим видовищніше.

— Я тобі кажу, ця тінь на відео — не тінь. Це — особа у формі кухаря! І в нього… опудало макарона замість правої руки, — Лея тримала в руках роздруковану світлину з камери спостереження у ресторані «Бургер і Базилік».

— І табличка "N" на ковпаку, — Вирій нахилився ближче, примруживши очі. — А ще… він дивиться прямо в камеру. Немов знає, що ми за ним стежимо.

— Та це фотошоп, — буркнула Тесса, але вже не так впевнено, — або… дуже продуманий постановочний фокус.

— Ідеально продуманий постановочний фокус — це і є найкраща маскувальна тактика, — вставив Ерік, який знову сидів на підвіконні, бавлячись детективним значком. — Саме так працюють агенти високого рівня. І судячи з усього, цей N-кухар — не просто кухар. Це хтось, хто вирішив вивести їжу на новий рівень… бойовий рівень.

— Або гастрономічний анархіст! — пожартував Вирій, але сміх у нього вийшов нервовий.

Візит.

Тієї ночі в «Піцерії штаб-квартирі» хтось постукав у двері. Не дзвінок, не скрегіт. Саме стукіт. Чіткий, ритмічний. Тук-тук-тук.

— Вночі? — Тесса взяла ніж для тіста — на всяк випадок.

Двері відчинили — і на порозі стояв... листоноша. А точніше, чоловік у формі листоноші з коробкою в руках. Він усміхався.

— Посилка для "Пі і Ца та Ко". Відправник: N.

Тиша була така, що можна було почути, як у Вирія скрипнула шия, коли він повільно повернув голову до коробки.

— Ми нічого не замовляли, — сказала Лея, але тоном, який означав: «Зараз відкриємо, хоч це і дурна ідея».

— Розпис, — чоловік простягнув електронний планшет. — Час доставки дотримано до секунди. Відмова — тільки письмова і у двох примірниках.

— Підписуй, — сказав Ерік до Вирія. — У тебе найкращий почерк.

Коробка була картонна, але надрукована логотипом — вишуканим шрифтом з написом N Gastronomix. Experimental Division. Від неї пахло... суфле? Або... лавандою? Чи то була суміш запахів, яка змінювалася кожні кілька секунд?

Всередині лежала маленька баночка з написом:

"Додайте до будь-якої страви. Результат перевершить очікування. Обережно: викликає перетворення."

— Що за чортівня? — запитала Тесса.

— Може, спробуємо? — Ерік вже потягнувся.

— Тільки якщо хочеш перетворитися на запіканку, — зупинив його Лея. — Це — приманка. Але й підказка.

— Усе свідчить про те, що ми йому цікаві, — задумливо мовив Вирій. — N-кухар не ховається. Він грається.

— Грається з їжею і нами, — додала Тесса.

І саме в ту мить у вікно офісу з вулиці знову щось влучило. Але цього разу — не камінь. Це була… карамельна паличка. Велика, липка і з запискою:

“Ви ще не скуштували справжню правду.

Дегустація починається завтра.

Місце: Театр Гастрономічної Ілюзії.

П. S. Вхід лише з уявою.”

— Оу, звучить як перформанс, — знизав плечима Ерік. — Я беру з собою серветки.

— А я — вогнегасник, — сказала Тесса.

— А я — меч, — оголосила Лея з серйозністю самурая.

— У тебе є меч? — здивувався Вирій.

— Тепер буде. До ранку знайду.

Усі розуміли: з цього моменту справа з оживленням їжі стала особистою. І попереду на них чекала велика гастрономічна вистава — але з якими правилами, ще не знав ніхто.