5.8 — Альфа і ті, хто за нею

Повернувшись із дзеркальної кімнати, команда агентства «Пі і Ца» вже не була такою самою. Щось у тому відео, в тому блиску очей Аґати, у тіні за її плечем… лишилося з ними. І лишиться.

— Вона ж не просто втекла, — повторила Тесса, вмостившись із ноутбуком на робочому столі нової штаб-квартири. — Вона себе врятувала. Від чогось.

— Або від когось, — додала Лея, вгризаючись у оливкову булочку.

Вирій стояв біля мапи, вказуючи ножем для піци на коло, яке обводив вже втретє.

— Окей. Якщо взяти координати всіх місць, де ми знайшли сліди клонів, де була вона, де з’являлась їжа, що оживає, і все те абсурдне, що з нами сталося… — він підняв очі. — Усе замикається тут.

— В інституті фізіогастрономії імені… стоп, — Лея нахилилась. — Імені Аґати Ґлім, чорт забирай!

Тиша. Навіть ноутбук Тесси тихенько закрився сам.

— Вона ж… — Ерік почухав потилицю. — Вона там викладала?

— Вона там працювала, — відповіла Тесса, виводячи на екран своє детективне досьє. — До того, як… щось трапилося. Про це є лиш позначка «переведено до лабораторії X». Без пояснень.

— Така собі назва. Лабораторія Х. Класика суперзлодійства, — хмикнув Вирій.

Тим часом Лея клацнула кілька клавіш. На моніторі з’явилось фото старої команди: Аґата, ще кілька науковців, серед них — знайоме обличчя.

— Ой-ой-ой… — Вирій нахилився. — Це ж… він?

— Це той самий, — підтвердила Тесса. — Той, кого ми бачили на тіні у проекторі. Його ім’я затерте у всіх архівах. Легенда серед гастрономів-підпільників.

— Пан N? — тихо запитала Лея.

— Скоріше… N-кухар, — відповів Ерік з тривогою. — Якщо це він — це не просто змова. Це масштабна, вибачте, смакова війна.

У цей момент хтось постукав у двері. Тесса, ще тримаючи мишку в руці, встала і відчинила.

На порозі стояла Аґата.

Тиша впала, як скибка салямі на бетон.

Але це була не зовсім вона.

Очі — ті самі. Голос — схожий. Але постава… не та. Жест — інший. І головне — вона одразу сказала:

— Мене звати Бета. Я її резервна версія. Вона на волі. Я тут, щоб попередити: якщо ви не знайдете її першими — хтось знайде її за вас. І не з добром.

— Скільки ще вас… — прошепотіла Лея.

— Нас було п’ятеро, — сказала Бета. — Залишилось троє. Один із нас уже став ворогом. Один — зник. Я — на вашому боці.

— А сама Аґата? — запитала Тесса.

— Вона — Альфа, — відповіла Бета. — Вона — початок. Вона пам’ятає все. Але іноді це небезпечно. Вона почала ставити запитання. І саме це змінило все.

— Хто її створив? — спитав Вирій, хмуро.

— Вона створила себе сама.

Тиша. Потім звук. З динаміків ноутбука вирвалось ще одне відео. Обличчя Аґати, вже інше. Стомлене, втомлене, з очима, повними тривоги:

«…Якщо ти це бачиш, значить ти на моєму боці. Я знала, що вони прийдуть. N-кухар хоче використати мою пам’ять, мій розум, щоб створити гастрономічну матрицю. Смакова реальність, у якій люди житимуть, не знаючи, що їдять себе…»

«…Мені потрібно зникнути. Але пам’ятай: справжній смак — це вибір.»

Екран згас.

— Ну, тепер у нас, здається, справжній ворог, — сказала Тесса. — І справжня ціль.

— Знайти Альфу, зупинити N-кухаря, і не дати ожившій їжі з’їсти світ, — підсумував Вирій. — Легкотня.

— А ще — врятувати саму Аґату. Якщо вона ще може бути врятована, — сказала Лея.

І лише Ерік прошепотів Тессі на вухо:

— Але в першу чергу — захистити тебе. Я можу не бути детективом, але я — поруч.

Тесса поглянула на нього — і цього разу нічого не відповіла. Просто посміхнулась. Певно, достатньо.