5.7 — Дзеркальна кімната

Колишній гастротеатр, давно зачинений і зарослий плющем, виглядав, мов занедбаний храм кулінарного абсурду. Колись тут улаштовували шоу, де страви виступали на сцені, а актори грали з тарілками у руці. Тепер усе було поросле пилом, у повітрі пахло перцем, старою олією й спогадами.

Тесса, Вирій, Лея та Ерік стояли перед широкими дверима, на яких залишився вицвілий напис: «Гастровидовище: смакуй емоції».

— Як добре, що смакувати будемо лише емоції, — пробурмотіла Лея. — Бо якщо ця шаурма мене ще раз з’їсть…

— Це був не шаурма, а Сальвадор Тако, — зауважив Вирій, відкриваючи двері. — У нього, до речі, контракт із Netflix.

Їхні кроки лунко відбивалися від темних стін. Повільно вони пройшли повз порожню сцену, через театральний зал, і врешті дісталися до бокового коридору, на якому була табличка: «Тільки для гастроакторів».

За дверима — дзеркальна кімната.

Тут усе було оббите дзеркалами: стіни, стеля, навіть підлога. Здавалося, що кожен із них помножився щонайменше на десяток. Тільки одна частина стіни залишалася темною, без дзеркала. На ній крейдою було написано:

«Ти ще бачиш себе чи вже тільки когось іншого?»

— Ого, — промовив Ерік. — Я в школі писав щось подібне у щоденнику. Мене тоді викликали до психолога.

Лея піднесла до напису ліхтарик, і за ним побачила щось на зразок дверцят. Вони розчинилися зі скрипом, і зсередини випав аркуш. Малюнок. Обличчя — дуже схоже на Аґату, але зі зміненими рисами, ніби вона намальована кимось, хто її лише згадує.

— Це автопортрет? — запитала Тесса.

— Або попередження, — сказав Вирій. — Це обличчя з рисами іншого. Клон, який втратив межу між «бути» й «прикидатися».

І тоді Лея зойкнула:

— Дивіться! Тут ще щось…

Позаду дзеркала виявився вмонтований невеликий пристрій — проектор. Його ввімкнули, і кімната наповнилася тінями. На стінах, вітринах і стелі — беззвучне відео: Аґата в лабораторії. Але вона… інша. Її очі — блискавки. Вона щось пише на склі: «Мені треба себе знищити, поки не пізно. Або вас.»

— Ну… чудово, — Лея повільно вдихнула. — От і новий рівень небезпеки.

— Тобто вона не просто втекла. Вона свідомо переховується… або щось планує, — мовила Тесса.

— А ще, — додав Ерік, — здається, вона була не одна. Дивіться — в тіні на задньому плані ще одна постать. Але з іншими рухами. Наче зла копія. Або... ще один клон?

— Або лідер. Мозок. Шеф. Кухар-терорист, — хмикнув Вирій. — Якщо чесно, я вже нічому не здивуюсь. Хоч би тільки лазанья не ожила.

Тиша згустилась. Вони стояли посеред дзеркал, кожен бачачи не тільки себе, а й один одного — наче змінені відображення. Це було ніби передчуття того, що попереду — не просто розгадка. Попереду — зіткнення з самою суттю того, ким вони є, і хто ще ними може бути.

А в самому центрі кімнати, під тонким шаром пилу, тліла вогнем єдина буква, виведена на підлозі:

«Α»

Грецька літера. Альфа.

— Початок, — прошепотіла Тесса. — Або перша з багатьох.

— Або… перша з тих, хто повернувся, — додав Ерік.