5.6 — Клон Аґати: розмова з тією, що втекла

Темна мансарда на третьому поверсі нового агентства, ще необлаштована, стала тимчасовим допитним кабінетом. Старий абажур, який знайшли на горищі, кидав на стіни тіні, мов з нуарного кіно. В центрі кімнати — круглий стіл, навколо якого сиділи Тесса, Лея й Вирій. Ерік стояв біля дверей, тримаючи каву й блокнот, ніби намагаючись виглядати спокійно, але ніготь все одно постраждав.

Навпроти сиділа вона.

Жінка приблизно тридцяти років. Зачіска коротка, рівна, каштанова. Великі окуляри злегка зсунуті на переніссі. Вона була дуже схожа на ту, кого Тесса бачила на записах із Лабораторії гастроклонів — ту, що зникла. Але ця жінка виглядала інакше: змучена, більш земна. І навіть… добра?

— Почнемо з простого, — озвалась Тесса, зосереджено дивлячись на жінку. — Як тебе звати?

— Мене називали «Суб’єкт 7-Б», — відповіла та. Її голос був спокійним, але з глибини звучало щось схоже на втому. — Але це не ім’я. Я зву себе… Гата. Без «А».

Лея, що зручно вмостилася навпроти, зробила кілька нотаток.

— То ти що — клон? Зліпок? Ілюзія? А може, просто фейк із замахом на драму?

— Я не зовсім знаю, ким я є, — відказала Гата. — Спершу мені казали, що я тестова копія. Потім — резервна модель. Але я зрозуміла, що вмію… думати. Пам’ятати. Відчувати.

— Сильно для флешки, — прокоментував Вирій, відкидаючись на спинку стільця.

Гата зітхнула. Її погляд на мить затуманився.

— Я втекла. Як тільки зрозуміла, що вони роблять — вони не створюють людей. Вони створюють… функціональні подоби. Ідеальних виконавців. Але я не хотіла бути просто інструментом.

— Чому ми маємо тобі вірити? — підозріло прищурилась Лея.

— Бо я не граю ролей. У мене немає костюма. Є тільки пам’ять. І бажання жити власним життям, не повторюючи чуже.

Ерік, досі мовчазний, кивнув.

— Вона не бреше. Я… чую це. Не відчуваю фальші. Пахне самотністю, не маніпуляцією.

— Ти знаєш, де вона? — спитала Тесса, і в кімнаті настало напружене мовчання.

Гата не одразу відповіла.

— Вона змінює локації, змінює обличчя. Але є місце, куди вона повертається. Дзеркальна кімната в колишньому гастротеатрі. Там вона залишає собі послання. І я теж залишила своє.

— Яке саме? — перепитала Лея.

— Дзеркало й напис: «Ти ще бачиш себе чи вже тільки когось іншого?» Якщо вона погляне в нього — можливо, згадає.

— І їй стане ніяково, — додав Вирій із легкою усмішкою.

Тесса підвелась.

— Отже, у нас новий слід.

Коли вони виходили з кімнати, Гата залишилася сама. Вона витягла з кишені невеликий чіп із музикою. Стисла його в долоні й прошепотіла так тихо, що ніхто не почув:

— Якщо ти ще десь є, справжня я… я тебе чекаю.