4.6 — Дим, дахи і гострі соуси

— Ну що ж, пані Тессо, — мовив Ерік, одягаючи куртку з капюшоном. — Якщо вам справді цікаво, де може ховатись їхній другий сервер, то мені здається, я знаю одне місце. Але попереджаю: це не прогулянка серед базилікових полів.

— Після того, як моя квартира згоріла, а моя кішка почав шипіти на власне відображення, мене вже нічого не здивує, — відповіла Тесса і застібнула куртку.

Вони рушили вузькою вуличкою Гастроніма, де ліхтарі миготіли, мов старі спогади. Коли вони підходили до закинутого складу зі слідами ремонту, Ерік зупинився.

— Там, — вказав він, — є стара морозильна кімната. Колись тут зберігали інгредієнти для клону-паштету, але потім усе перекваліфікували під щось інше. Мої джерела кажуть — там дещо приховано.

— Щось на кшталт жорсткого диска?

— Або голову статуї Ратона. Або вибухівку. Дивлячись, наскільки нам не пощастить.

Тесса обережно рушила до дверей. Але в ту ж мить почувся різкий шелест — і різке:

— Стій! Руки вгору!

Двоє в темному вискочили з-за ящиків. Ерік ледь устиг крикнути «назад!», як схопив Тессу за руку й потягнув у вузький прохід між контейнерами. Один із переслідувачів розмахував електрошокером.

— Ми в халепі! — просичав Ерік. — І це ще не найгірше моя побачення!

— Я ж казала, що це не побачення! — Тесса, задихана, але з вогником в очах, хапала повітря і раптом: — Лея! Вирій! Де ви, коли потрібні?!

І тут — фшшш! — зі свистом пролетіла пляшка з кольоровим димом. Із неї вискочила Пі, розмахуючи балончиком.

— Ага! Сюрприз! — І вона влучно (трохи занадто влучно) — в обличчя Еріку.

— Ааа! Очі! Я ж свій! — закричав той.

— Ой… — Пі завмерла. — Хм… Ну, принаймні, тепер точно не зрадник.

— Йому боляче! — крикнула Тесса, підтримуючи його під руку.

— Бігом звідси! — буркнув Вирій, підхоплюючи Пі, і всі чотирьох зникли у сутінках за рогом будинку.

Тим часом, на іншому кінці Гастроніма, Пі висліджувала того, хто, за її підозрою, керував клонувальною мережею. Він тікав дахами — в прямому сенсі. Високий, у капюшоні, спритний, як білка, й із сумнівним відчуттям стилю. Пі перестрибнула через водостік, і в якийсь момент — ковзнула.

— Чортів дах із чебуречною черепицею! — прошепотіла вона, зависнувши на краю.

Але в наступну мить — знайома рука схопила її.

— Знову ти хочеш зробити драматичну смерть, а мені — героїчний порятунок? — пробурчав Вирій, витягаючи її.

— А ти хіба проти? — прошепотіла вона, ближче, ніж це було зручно. — Тепер я точно знаю, що ти справжній.

— Як?

— Бо тільки справжній Вирій пахне кавою і фісташками. А ще — рятує мене тоді, коли я сама себе в глухий кут заганяю.

Вони зависли на мить у тиші, тільки десь унизу гавкнув пес. І в ту мить обом стало зрозуміло, що між ними — щось більше, ніж просто тандем у справі.

У квартирі Тесса намочила рушник і обережно приклала до обличчя Еріка.

— Ой, холодно… але приємно, — буркнув той.

— Я ж попереджала, що це не побачення, — всміхнулась вона. — Але тепер у тебе є шрам… балончикової слави.

— Якщо виживу, напишу книгу.

— Назви її «Кохання під перцем».

Вони обоє розсміялись.

На кухні тим часом Пі намагалась розкачати тісто, а Вирій нарізав моцарелу.

— Ти в курсі, що ми щойно, можливо, відкрили зв’язок між Аґатою, клонами, старим сервером і Ратоном? — мовила вона, кидаючи борошно в повітря.

— У курсі. Але я більше переживаю, що ми не маємо базиліку.

— Твоя ревність до Еріка проявляється у вигляді кулінарного перфекціонізму?

— Можливо, — посміхнувся він. — А можливо, я просто хочу, щоби вона була в безпеці. І щоб ти не падала з дахів.

— Угу, записала. Одне падіння на місяць. Не частіше.

Поки піца пеклась, Тесса, все ще сидячи поруч з Еріком на дивані, думала.

— Ти точно не в цій грі по інший бік?

— А ти — точно детектив, а не романтична героїня, що починає сумніватись у власному серці?

— Я детектив, — усміхнулась вона. — Але іноді — з глибокими емоціями.

— Як добре, що в цій команді є місце для емоцій. І трохи соусу чилі, — підморгнув Ерік.

…Тесса акуратно наклеювала лейкопластир на брову Еріка, а той дивився на неї з незвично розгубленим поглядом.

— Не звик, щоб тебе рятували дівчата з балончиками? — всміхнулась вона.

— Я взагалі не звик, щоб мене рятували, — відказав він і примружився. — А ще... я точно бачив Вирія сьогодні двічі. В одному підвалі. І на даху.

— Ага, — відповіла Тесса замислено. — А Лея щойно готувала піцу, хоча хвилину тому знімала з мене кайданки.

В цей момент до кімнати зайшли Вирій і Лея, з фляжками чаю і купою файлів.