Розділ 4 — Попіл довіри; 4.1 — Вогонь, клон і загадка на сніданок

Тесса прокинулась від запаху диму. Але не того, що долинав з кухні, коли вона забувала витягти тости. Цього разу дим був щільніший, тривожніший.

— О ні, тільки не знову кавоварка... — пробурмотіла вона, але в ту ж мить пролунав гучний тріск, і крізь щілини у дверях до вітальні затанцювали язики полум’я.

— ВИРІЮ! ЛЕЄ! — закричала вона, вискакуючи з ліжка в піжамі з піцами.

— А ми думали, ти нас будиш, — відповіла спокійно Лея з коридору, тримаючи в руках вогнегасник.

— Ура, паніка! — вигукнув Вирій, вибігаючи з ванної, весь у піні для гоління, але вже з планшетом у руках. — Я фіксую, де осередок займання. І записую на всяк випадок. Це може бути атака.

Тесса рвонула до вхідних дверей, але вони були гарячі на дотик.

— Вибираймося через пожежну драбину! — Лея вже відкривала вікно. — Сусід знизу не проти, якщо ми знову по його кактусах пробіжимось?

— Він досі не знає, що ми детективи. Думає, що в мене просто дуже активні коти, — відповіла Тесса і стрибнула на пожежну драбину.

На вулиці вони віддихались. Тесса стояла, загорнувшись у ковдру, яку дав пожежник.

— Отже, ми припускаємо, що це випадковість? — запитала вона, дивлячись, як чорний дим вививається з її вікон.

— Або навмисність, — відповіла Лея, тримаючи в руках обгорілий фрагмент конверта. — Це знайшли біля кухонної витяжки. І знаєш, що? Пахне тими ж есенціями, що й у Лабораторії Гастроклонів. Смакові віддушки, ароматизатори диму... Це могла бути Аґата.

— Що, і клон-дим? — Тесса скептично.

— Ні. Але клон, схоже, таки був. Один із рятувальників сказав, що бачив тебе, Тессо, на балконі за п’ять хвилин до того, як ми прокинулись. А ти була в ліжку.

— Стоп, це... це як мінімум третя я цього тижня. Хтось нас клонував. — Вирій виглядав навіть не здивованим, а враженим. — Я мріяв про це. Тепер я можу сам собі заварити чай, поки я ще читаю книжку!

— Якщо твій клон не виявиться чайоманіаком-соціопатом, — сухо зауважила Лея.

У поліції пожежу швидко визнали підозрілою. Хоч офіційно поклали вину на несправний тостер, всі троє знали: то було попередження. Або спроба змусити їх замовкнути.

— Тобто ми маємо справу з клонованими версіями нас самих, які діють на випередження і палять докази? — підсумувала Тесса, сьорбаючи чай на лавці біля згорілої будівлі.

— Імовірно. Але, — Лея дістає з кишені згорток, — я дещо прихопила. Це зубочистка з логотипом "Basilikumus". Той самий шрифт, що на коробці фан-клубу Ратона. І той самий запах, що на етикетках з лабораторії.

— Все зводиться до цього кафе. "Синій Базилік". — Вирій примружився. — Думаю, саме час зайти туди не як клієнти, а як... клон-клієнти.

— Або замасковані фанати Ратона. У мене ще є костюм з минулорічної виставки: вуха, хвіст і все таке. — Тесса лукаво посміхнулась.

— Я не піду у хвості. — Лея.

— Я піду у двох, якщо це допоможе розплутати справу, — урочисто мовив Вирій.

Попереду було ще багато питань. Хто клонував їх? Чому саме зараз? І чи пов’язане це з Аґатою? Але головне — у них ще була команда. Хоч і без даху над головою. Поки що.