3.7 — Перехресні тістечка і картаті алібі

Агентство «Пі і Ца» розділилося — але лише географічно. Лея залишилася у штабі, щоб зануритись у архівні дані про логотип гастроклонів і переглянути базу зниклих інгредієнтів. Тим часом Тесса й Вирій попрямували до єдиного місця, яке могло б дати їм відповіді на обидві справи: до кафе «Молекула Смаку», де працював шеф-кондитер із репутацією алхіміка — маестро Барбаріно.

— Я не довіряю людям, які носять фартухи з вишитими цитатами, — бурчав Вирій, коли вони піднімалися сходами.

— А я не довіряю тим, хто вирішує клонувати смак першого кохання, — відповіла Тесса. — Тому граємо акуратно.

Барбаріно зустрів їх із посмішкою, яка здавалася щирою лише до того моменту, поки він не побачив коробку для піци у руках Тесси. Його посмішка на мить скривилась, але потім він знову заграв роль привітного господаря.

— Вітаю! Що приніс вам цей дощовий день? Пломбір із трояндою і трюфелем? Чи, можливо, еклери зі смаком листопадового розчарування?

— Ми шукаємо відповіді, — сказала Тесса, поклавши коробку на стіл. — І деяке пепероні. Зникле.

— І трохи правди, — додав Вирій. — Бажано не зі смаком ментолу.

Барбаріно примружився. Його фартух цього разу проголошував: «Смак — це пам'ять, що тане на язиці».

— Я чув про викрадення, — сказав він. — Але до чого тут я?

— Ваш підпис стоїть на одній з коробок, — сказала Тесса. — І ваш ресторан фігурує в постачанні гастроклонованих сиропів до вантажівки з пепероні.

— У місті багато Барбаріно, — відповів він, знімаючи капелюха. — І, можливо, я колись готував щось для гастроклонів. Але це було... до.

Вирій переглянувся з Тессою:

— До чого?

— До того, як вони перейшли межу, — зітхнув маестро. — До того, як намагались клонувати емоцію через їжу. Вони просили мене створити смак ностальгії за дідом, який читав газету біля каміну. Ви знаєте, який це тиск на кондитера?

Тесса кивнула:

— А потім — морозиво «перше кохання». І масова істерика.

— Я залишив це. Закрив свій відділ. Пішов у десертну пенсію. Але... — він затримався, — здається, хтось знову варить сиропи за старими рецептурами. І це не я. Але знаю, хто міг би...

Він витяг старий фотоальбом. На пожовклих сторінках — фото молодого Барбаріно з ще трьома людьми. Один з них — знайомий профіль: Пан Ратон.

— О, ні, — прошепотіла Тесса. — Це знову він.

— Він був учнем? — спитав Вирій.

— Партнером. До конкурсу «Шматок року». Після поразки він зник. Але я не вірю, що він просто пішов варити борщ. Він мав ідеї, надто небезпечні навіть для гастроклонів.

— І цей альбом у вас зберігся просто так? — Тесса підозріло примружилася.

— Іноді смак спогадів — найгіркіший, — Барбаріно вклонився. — Тому я його й не відкривав десять років.

— Нам треба знайти Ратона. І з'ясувати, хто ще на фото, — підсумував Вирій.

— А тим часом — алібі? — Тесса підняла брову.

Барбаріно усміхнувся:

— З моменту викрадення я не виходив із кухні. Тут завжди пахне правдою... і кремом.

Поки вони поверталися, Тесса нахилилась до Вирія:

— Отже, у нас є колишній партнер, сиропні схеми, коробка зі знаком, і ще одна справа, яку ми ведемо паралельно. Як там у тебе було?

— «Дві піци на одній тарілці», — буркнув він. — Але схоже, що в нас іще й третій шматок з анчоусами.

Він навіть не підозрював, наскільки вгадував.