3.6 — Сліди на сирі та теорія двох терток

Ніч опустилася на місто, але агентство «Пі і Ца» не спало. У штаб-квартирі панував контрольований хаос: на стіні висіла карта з позначками маршрутів, коробки з піцою стояли поруч із мікроскопом, а Лея розчісувала шерсть підозрілого кота у пошуках підказок (він муркотів, як терка на другій швидкості).

— Отже, — сказала Тесса, обережно відкушуючи край коржа, — ми маємо зниклий вантаж пепероні, дивні коробки з повідомленнями, гастроклонічний слід і пана Фердинандо, який поводиться як піцайоло-провидець.

— І ще той запах, — додала Лея. — У коробці, яку залишили на порозі, був нотний аромат... білого трюфеля, базиліку і... синтетичної тривоги.

— Ти маєш на увазі есенцію емоційного підсилення? — підняв брову Вирій. — Таку ж, яку використали в морозиві «перше кохання»? Це ж нелегальна субстанція після інциденту на вулиці Сльозоносній!

— Саме так, — підтвердила Лея. — У мене є підозра, що ми маємо справу з новим поколінням гастроклонів. Більш витонченим. І з дивним почуттям гумору.

— Я тільки що прочитав етикетку з упаковки, — втрутився Вирій, тримаючи в руках шматок обгортки, яку знайшов у коробці. — «Модель ЕМО-22. Не вживати після опівночі. Випробувано на поетах». Це що, біохімічна зброя в форматі страви?

— Це ще не все, — сказала Тесса, підходячи до маркерної дошки. — Подивіться: місце зникнення вантажівки — за чотири квартали від колишнього складу Лабораторії Гастроклонів.

— Але ж його закрили, — Вирій схилився над картою. — Сім років тому. Я перевіряв — там тепер гурток ліплення з тіста для дітей.

— Ідеальне прикриття, — Лея постукала маркером по карті. — Хто не повірить у безневинне ліплення, коли поруч насправді ліплять смакові спогади?

— Слухайте, — сказала Тесса повільно, як завжди, коли її мозок щось важливе вловлював, — а якщо уся ця нова справа з пепероні не просто про їжу? Якщо хтось хоче використати смак як засіб маніпуляції?

— Типу масове впливання на свідомість через... піцу? — озирнувся Вирій.

— А що, — кивнула Лея. — Люди їдять піцу, як дихають. Зміни у смаку — і можна викликати сміх, сльози або раптову потребу написати вірш про сир.

Вони замовкли. У штабі стало так тихо, що було чути, як десь у коробці з доказами повільно лускає сухарик.

— У нас нова гіпотеза, — мовив урочисто Вирій. — Ми маємо справу з генно-модифікованою гастро-зброєю. І, можливо, з рецидивом старої організації.

— Тобто ми маємо дві тертки, — підсумувала Тесса. — Одна — справа з Аґатою, що тягне за собою особисту історію. Друга — піца, що пахне змовою. І обидві дряпають по-своєму.

— Тоді маємо подвоїти зусилля, — сказала Лея. — Я піду до гуртка тіста, вдаватиму з себе викладачку. Можливо, щось вивідаю.

— Я зв’яжусь із Фердинандо. Він точно щось знає, але не все сказав, — додав Вирій.

— А я, — підвелася Тесса, — піду понюхаю ще ту коробку. Там був нюанс, який я проґавила. Можливо, аромат залишив вказівку.

Троє агентів вишикувались як піца, яку порізали не до кінця: разом, але окремо. Роботи було багато, і сир уже починав плавитися.

Почалася нова фаза розслідування.