2.6 — Смак, що плаче

Тиша, що запала в кімнаті після слів Тесси, була настільки густою, що в неї можна було вмочити чіпс і він би розкис.

— Ні, — повторила Тесса тихіше, але ще впевненіше. — Це точно логотип Лабораторії Гастроклонів.

Лея й Вирій нахилилися над обгорілим клаптиком етикетки. Серед поплавленого полімеру ледь виднілося знайоме поціновувачам абсурду зображення: усміхнений язик, що їсть себе ж, і підпис: «Смакує вічно».

— Не думала, що вони знову активні, — прошепотіла Лея. Її голос тремтів, як холодець, який занадто довго стояв на підвіконні.

— Вони ж... — Тесса хмикнула. — Їх закрили, так?

— Так, — підтвердив Вирій, притискаючи етикетку до столу. — Після того як їхній десерт «перше кохання» викликав масовий емоційний сплеск. Усі, хто скуштував, почали плакати. Сім годин. Без перерви.

— Вся вулиця, — додала Лея. — Навіть собака плакав. І це був доберман.

— А мій дядько, — озвалась Тесса, — почав зізнаватись у всіх своїх шкільних коханнях. Включно з вчителькою з праці.

— Смак, що плаче, — пробурмотів Вирій, запалюючи ліхтарик і придивляючись до деталей упаковки. — Вони експериментували з емоційною пам’яттю, а не лише смаковими рецепторами. Їхні морозива мали здатність викликати спогади з присмаком. Але іноді це ставало... надто сильним.

— А тепер у нас на кухні — гном, підозрювані, і шматок піци, що пахне неаполітанським дитинством, — підсумувала Тесса. — Що далі?

Вирій зробив крок назад і зосереджено поглянув на стіну, де було пришпилено кілька фото підозрюваних: гнома, мишу, качкодзьоба й навіть пляшку соусу «Гострий Гнів».

— Пан Ратон, — прошепотіла Тесса, раптом згадавши. — Мишачий кулінар. Сусід. Колишній суперник Єнота у конкурсі «Шматок року».

— І він тоді програв, — згадав Вирій. — Через... надмірне використання оливок.

— Та він тоді сказав: «Ви ще пошкодуєте, коли світ дізнається справжній смак перемоги», — Лея згадала голосно, і в кімнаті стало на кілька градусів холодніше.

— І що, — пробурмотіла Тесса, — якщо він дізнався про Лабораторію? Якщо використав гастроклонування, щоб створити «ідеальний» смак... смак, що затьмарить будь-яку піцу, яку ми знаємо?

— І якщо ця піца — саме тут? — Вирій обвів поглядом кухню. — Серед друзів, тіней і сиру?

На плиті щось дзижчало. Можливо, це був чайник. Можливо — тривожний сигнал початку великої справи.

— Значить, ми знаємо, що робити, — Лея потяглася до магнітної дошки. — Настав час нанести на карту всіх підозрюваних. Почнемо з гнома. Але головна нитка… веде до Лабораторії Гастроклонів.

— І до Пана Ратона, — додала Тесса, стискаючи в руках серветку. — Віднині ми не просто розслідуємо зникнення піци.

— Ми розслідуємо гастроклонну змову, — сказав Вирій і в його голосі забриніло щось епічне.

На дошці з’явилася перша червона нитка. І цей вечір перестав бути просто вечором.

Він став початком найбільш ароматної справи в історії агентства «Пі і Ца».