2.4 — Гавайська ностальгія під прикриттям

У дворі, за густими кущами бузини, стояв покинутий фургон — раніше з нього продавали лимонад, а тепер він був завішений темною матерією та пахнув запеченим сиром. Теса притислася до стіни і кивнула Леї та Вирію:

— Він там. Я впізнаю його соус.

Лея розплющила очі:

— Ти можеш відчути соус крізь брезент?

— Це талант, — відповіла Тесса, ховаючись у кущах.

Фургон трохи хитався, а зсередини долинав звук нарізання ананасу. Ца (він же Вирій) підняв маленький мікрофон:

— Готові? Заходимо тихо, як нічний сир.

Вони влетіли, як буря в гастромаркет.

— Пан Ратон! — вигукнула Лея. — Руки догори. І ніяких оливок!

Мишачий кулінар здригнувся, відставив ножа і підійшов ближче до маленького холодильника, на якому було витиснено логотип — "ЛГК".

— Лабораторія Гастроклонів, — прошепотів Вирій. — Я знав.

— Ви знову клонували рецепти! — Тесса вказала пальцем. — І цього разу — піцу з ананасом?

Пан Ратон сів на табурет і похилив голову:

— Я лише хотів довести, що ананасова піца може бути емоційною. Я створив "Гавайську ностальгію" — кожен шматок змушував згадати літо, навіть якщо ти його не мав.

— І що? — Лея присіла поруч. — Хтось знову розплакався в супермаркеті?

Ратон кивнув. — Один старший касир почав танцювати хулу просто між полиць. Інша пані замовила собі квиток до Мауї, навіть не знаючи, де це.

Тесса, трохи розгублена, сіла навпроти:

— Але навіщо всі ці клони? Навіщо нам клоновані смаки?

— Бо справжній смак… зникає, — Ратон подивився на них. — Люди забули, як має пахнути томат, як шепоче базилік. ЛГК лише хотіла це повернути.

— Ви вкрали рецепти і підмінили відчуття! — гукнув Вирій. — Це вже не кулінарія. Це емоційна маніпуляція з хрусткою скоринкою.

У тиші заскрипів холодильник.

— Що там? — прошепотіла Лея.

Вирій відчинив дверцята — всередині лежали контейнери з написами: «Смак першої сесії», «Ностальгія за 2013», «Запах бібліотеки перед дощем», і нарешті — «Дитинство зі смаком мандаринки».

Тесса ледь не розплакалася.

— Ми мусимо це зупинити… — прошепотіла вона. — Або принаймні залишити щось собі. Наприклад… оту мандаринку.

— Ми забираємо докази, — підсумував Вирій. — І, схоже, в нас новий напрям розслідування.

Кухня була зачинена. Але справа тільки починалася.