2.2 — Ампула базилікової ейфорії

— Це що, жарт? — Тесса стояла, тримаючи ампулу з написом "Базилікова ейфорія. Серія G-22", на витягнутій руці, наче вона могла вибухнути.

Ампула була мізерною, але виглядала так, ніби її можна було продати на чорному ринку за ціну маленької квартири у Львові.

— Це не спеція, — озвалася Лея, оглядаючи коробку з піцою, яка досі диміла на столі. — І точно не базилік із ринку. Поглянь: позначка серії, стерильна упаковка, QR-код. Це щось лабораторне.

— Хоч хтось тут розуміє, що коїться? — Вирій нахилився до коробки і принюхався. — Бо я відчуваю нотки... шампанського? І м’яти? В піці?

— А я відчуваю нотки змови, — Тесса сіла на стіл і схрестила руки. — Ви обидва заявилися сюди по запаху. Один — переслідуваний дронами. Інша — з шокером. А тепер ось: піца, що викликає галюцинації, і таємна флешка в коробці замість серветок.

— Я, до речі, досі голодна, — сказала Лея, ніби між іншим. — І хтось з’їв увесь шматок з трюфельною олією.

— Самозахист, — буркнув Вирій, жуючи останню скоринку. — В умовах стресу я їм усе, що пахне на смак спогадами.

— Ви хоч усвідомлюєте, що ми зараз не просто стоїмо в якійсь кухні? — Тесса зістрибнула на підлогу. — Ми щойно знайшли свіжу партію, сховану від постачальників. У коробці флешка. Під столом ампули. А за стіною, між іншим, є двері, які відчиняються лише при скануванні сітківки. Я пробувала. Воно пискнуло.

— Пискнуло — це вже прогрес, — зиркнув Вирій. — Може, то не сховище, а просто дуже приватний холодильник?

— У холодильнику не тримають ін’єкції з серією G-22, — кинула Лея. — Принаймні, не з такими шрифтами.

Пауза. Всі троє переглянулися. Як у кіно, коли герої ще не команда, але вже інтуїтивно знають: цей момент змінить все.

— Давайте зробимо вигляд, що ми нормальні люди і зараз просто розійдемось. — Тесса склала ампулу до кишені. — Я, наприклад, піду додому і напишу пост у блог: "Чому не варто обнюхувати незнайомі піцерії".

— Я б пішов, але мій рюкзак досі в підвалі, — сказав Вирій. — І, здається, його заблокувала дверима якась кульгава шафа. І я не люблю залишати рюкзаки в підвалах. У мене там... зубна щітка.

— І рецепти, — сказала Лея, вдивляючись у нього. — У тебе там рецепти. Я бачила. Імплантований кулінар?

— Я — програмований сомельє, — посміхнувся Вирій. — І знавець кріпленого аромату. Але якщо серйозно… Я теж думаю, що ми натрапили на щось дивне.

— Не думаю, — озвалася Лея. — Я знаю. Це — гастроклонування. В мене була одна справа — щось подібне, але не на цьому рівні. Це… новий щабель. Вплив на смакові рецептори, мозкові зони пам’яті, формування поведінки через їжу.

— Контроль через базилік, — Тесса кивнула. — Звучить як фантастика. Але я сьогодні вже двічі бачила чоловіка, що розмовляв з піцою. Себе.

— Отже, — сказала вона після хвилини мовчання, — ми маємо ампули, флешку, кулінарний храм за стіною і трьох абсолютно некомпетентних людей з різними фобіями. Ви згодні?

— Я не боюся, — вставив Вирій.

— Я маю на увазі: ми не детективи. Не команда. Просто…

— …Троє, яких зібрав аромат, — закінчила Лея.

— Це вже схоже на назву нашого гурту, — посміхнулась Тесса. — Але якщо серйозно, то…

Вона кивнула на флешку.

— Єдиний спосіб зрозуміти, що це, — підключити. Серверна за барною стійкою виглядає покинутою, але в ній усе ще блимає індикатор.

— А що, як вона знищить нам мозок? — спитав Вирій.

— Ми вже їли піцу, після якої мені наснився джазовий концерт серед ананасів. Думаю, пізно боятись.

За десять хвилин вони вже були в маленькому кімнатному серверному боксі, де лампочка на екрані мерехтіла запрошенням: Insert Device.

Вирій сів за клавіатуру, Лея стояла ззаду, Тесса — обпершись об стіну, тримала мобільник наготові.

— Ти вмієш з цим поводитись? — спитала Лея.

— З комп’ютерами чи з людьми, які роблять вигляд, що не хвилюються? — Вирій підключив флешку. — Але якщо чесно: у мене є підозра, що ми щойно відчинили коробку Пандори. І в ній — сир.

— А що, як там відео з тим, хто це все створив? — прошепотіла Тесса. — І ми… перші, хто його бачить?

Екран мигнув. І з’явився перший файл:

VIDEO_1_RATON_LAB_INTRO.mp4

— Пан Ратон? — Всі троє промовили одночасно.

Десь унизу, на кухні, знову задзеленчав духовий таймер.

— Здається, хтось залишив ще одну піцу, — прошепотала Лея.

— Або приманку, — додала Тесса. — Всі готові?

Вирій кивнув. Лея вхопила шокер. Тесса — кухонний ніж.

Вони вийшли з серверної в напівтемний коридор. Попереду — подвійні двері до сховища.

А за ними чекала їхня перша спільна справа.