1.2 — Свідки з-під шафки

У тиші, що повисла після виявлення зникнення піци, Лея пройшлася по кухні, прислухаючись до кожного скрипу. Її око зупинилось на маленькій тіньці під шафкою біля холодильника. Здавалося, вона ледь тремтіла. Вона присіла, зазирнула вниз… і зробила знак Вирієві.

— Там щось є, — прошепотіла.

— Або хтось, — додав він, дістаючи маленький кишеньковий ліхтарик.

Промінь світла ковзнув по підлозі, розкриваючи… гнома. Маленький, волохатий, з рудою борідкою і кумедними вушками, він сидів у клубочку, стискаючи в лапках щось блискуче — схоже на алюмінієвий куточок від коробки з піцою.

— Виходь, — лагідно, але твердо сказала Теса, присівши поруч. — Ти тут не випадково.

Гном повільно виліз з-під шафки. Його очі бігали, руки нервово потирали одна одну.

— Я… я нічого не вкрав. Чесно. Просто почув запах. Такий… сирно-беконовий… Я не витримав. Прийшов подивитись.

— Подивитись, — повторила Лея. — І сховатися під шафкою з куточком коробки в лапах? Це виглядає як доказ.

— Це… це… я знайшов його, коли повертався! — гном голосно ковтнув. — Ну добре. Я бачив, як хтось кидав коробку. У смітник. Вона ще парувала! Я злякався. Подумав — буде погано, якщо ви знайдете її порожньою. А я — тут.

— І вирішив сховатися? — спитав Вирій. — Здається, ти щось знаєш. Більше, ніж кажеш.

— Може… трішечки. — Гном опустив погляд. — Але я не злодій. І я нічого не їв!

— Тоді чому під шафкою залишки бекону? — раптом сказала Тесса, нахилившись. — Ось, прямо тут — дивись. І плямка соусу. Хтось дуже поспішав.

Гном зам’явся.

— Може, я… трішки прибирав. Не хочу, щоб мене звинуватили. Я просто допоміг… прибрати докази.

— А от це вже цікаво, — кивнула Лея. — Значить, ти замітав сліди. Значить, знаєш, ХТО залишив їх. Інакше чому ховати сліди, які не твої?

Гном нервово посміхнувся. Його очі блищали, як у школяра, спійманого на злизуванні крему з торта.

— Вона просила…

— Хто «вона»? — різко озвався Вирій.

— Кішка. Вона сказала, що боїться, що їй не залишиться. Вона не хотіла красти, просто… заховати. На потім. Щоб була її частка. А я… я просто допоміг.

У кімнаті повисла мовчанка.

— Значить, змова, — підсумувала Тесса. — І, можливо, не одна. Але ти зробив правильний вибір, коли заговорив. Тепер ми маємо слід.

Гном розслабився, сів на підлогу, дістав з-за пояса мініатюрну серветку й витер носа.

— То я… можу залишитись?

— Якщо допоможеш з розслідуванням, — кивнула Лея. — І чесно скажеш усе, що знаєш.

— Я… Я дам навіть карту шафкових ходів!

— Угода, — сказав Вирій.

Гном урочисто потиснув кожному руку. Команда мала нового свідка — неідеального, але щирого. І одну зачіпку більше.