Контакт

...

Приміщення було герметичним — товсті двері, що поглинали шум, повільно зачинилися за останнім, хто увійшов. Повітря пахло металом, пліснявою й розігрітою електронікою. На бетонній стіні світилася проєкція карти північніше Харкова.

На довгому металевому столі лежав старий плеєр. Зовні — звичайна котушкова машина, але її бічна панель була понівечена паянням, до неї під’єднали інтерфейси сучасного зразка. Андрієнко обережно вставив плівку, яку приніс Хімік. Леонід стояв позаду, напружений, із руками, заложеними за спину.
— Це все, що він зміг записати, — сказав Юрій. — Але там багато. Сигнал щільний. Майже без шумів.

Він натиснув кнопку. Повільно крутиться котушка. Тепле світло падає на столи, на карту, на напружені обличчя. Плівка Фінна скрипить у приймачі. Повітря в приміщенні завмерло. ВВ стоїть, спершись на край столу, Юрій мовчки стежить за осцилографом, Хімік — за динаміком. Двоє зв’язківців поруч тримають ноут із дешифратором.

Із динаміка спершу долинає низький, майже нелюдський шум, ніби вітер гуляє антенами старого світу. Потім — голос. Чоловічий, але глухий, позбавлений емоцій. Як диктор із давно забутих часів.
— …Протокол сім…
Отримувач: будь-яка вціліла точка…
Альфа — Нуль — П’ять…
Ігрек — Сім — Шість — Три…
Чарлі — Дев’ять — Чотири — Один…
Дельта — Три — П’ять — Два…
Ехо — Шість — П’ять — Два — Сім…
Точка сигналу:
…П’ять — Нуль… крапка Один — Сім — Шість…
Три — Дев’ять… крапка П’ять — Один — Один…
Територія стабільна. Атмосферний тиск у нормі. Радіаційний фон мінімальний. Присутнє покриття на частоті 6.8 МГц. Поверхня придатна для тимчасового розміщення.

У кімнаті запанувала тиша.
Голос продовжив:
— Апаратура застарілого зразка. Рекомендую замінити модульні ланцюги фільтрації на багатоступеневі. Використовувати кристали зв’язку типу РЛ-16. Доступні у списку трофейних ресурсів.
Пауза.
— Якщо ви чуєте це — ви все ще живі. У вас є шанс. Переміщення можливе.

— Хто це? — тихо запитав один із зв’язківців.
Юрій похитав головою:
— Не знаю. Але він… навчає нас. Спрямовує.

Хімік стояв у кутку, не підводячи очей.

— Дивовижне інше, — сказав він нарешті. — Він знає, які в нас ресурси. Як влаштована наша апаратура. Хтось нас вивчав.
— Або знав від самого початку, — пробурмотів Леонід. — Юро, перемотай, послухаємо ще раз.

Юрій перемотав до клацання. Прослухавши повідомлення ще раз, усі переглянулися.
— Ми можемо це зібрати, — сказав ВВ. — Зв’язок із ним буде постійним. Якщо він знає більше — ми повинні слухати.
— А якщо він веде нас у пастку? — запитав хтось.
— Тоді ми помремо, — спокійно відповів Леонід. — Але з шансом. А не як пацюки в коридорі.

Хімік, усе ще стоячи біля столу, промовив:
— Фінн... Він знав. Він вірив. Він віддав майже все, щоб ми це почули.

Тиша в кімнаті була поважною. Навіть техніка, здавалося, стихла. Плівка клацнула в кінці запису, залишивши в повітрі рівний гул статики.
— Запускаємо збірку, — сказав ВВ. — Нехай прототип почнуть вдосконалювати наші технарі.
— А що по цифрах? — спитав Леонід.

Юра прижмурився, схилившись над таблицею радіокодів.
— Так… — пробурмотів він. — Це не просто сигнал. Це шифровка.

Він випрямився й повернувся до решти. Хімік стояв, спершись на стіну, Леонід — із руками за спиною, ВВ мовчки сидів на краю столу.
— «Альфа-Нуль-П’ять» — протокол сигналу. Отже, це не випадкова передача. Це пакет, надісланий за певною схемою. «Ігрек-Сім-Шість-Три» — схоже, частотний канал. 763 кілогерци — нестандартна військова частота, можливо, використана в обхід звичайних цивільних діапазонів. На цій частоті раніше працювали підземні ретранслятори урядового зв’язку. Отже, джерело має доступ до старої військової інфраструктури. Або до архівів.

Глибоко вдихнувши, він продовжив:
— «Чарлі-Дев’ять-Чотири-Один» — указує на сектор. Можливо, координатний блок або код призначення. «Дельта-Три-П’ять-Два»… — він насупився. — Це може бути ключ дешифрації або сеансовий код. А ось «Ехо-Шість-П’ять-Два-Сім» — майже певен, це ID передавального вузла.

— ID? — перепитав ВВ.
— Так, ідентифікатор пристрою або оператора. Враховуючи, що передача автоматизована — можливо, не людини, а системи.

Юрій увімкнув запис знову. Пролунили координати:
«…Тридцять-П’ять крапка П’ять-Один-Один…
Один-Дев’ять-П’ять-Шість…»

Він схопив карту й швидко знайшов потрібний сектор.
— 35.511 — довгота… А 1956… гм, схоже на широту — 50.1956. Це північніше Харкова, район Богодухова.

Хімік підійшов ближче. Дивився на карту мовчки.
— Там була якась станція спостереження… чи метеоцентр, чи військова база? — запитав він.
— Поняття не маю, — знизав плечима ВВ. — Ми не маємо жодних даних щодо цього району.

Юрій переключився на останню частину.
— «…Два-Один-Три-Чотири…
Нуль-Три-П’ять…»
— Це… частота корекції. А 035 — час активації або синхронізації. Можливо, щоранку о 7:40.
— Отже… — повільно почав Леонід. — Це не просто заклик. Це місце і координати точки зв’язку. Може бути — вихід?
Юрій кивнув. У його голосі прозвучало напружене захоплення:
— Може, це все-таки запрошення?
— Або пастка, — тихо повторив Хімік. — Але все одно… іншого такого сигналу в нас не було.

Усі на мить замовкли. Лише тихо шаруділо магнітофонне колесо, ніби сам ефір не хотів мовчати.
— Ну ж бо, що будемо робити, панове? — терпляче спитав Леонід. — Які ідеї?
ВВ не став зволікати.
— У нас є координати, є інструкції. Можна починати негайно.

Льоня глянув на Юру. Той кивнув, підтримуючи слова ВВ. Льоня помовчав хвилину, тоді подивився на Костю — той усе ще стояв непорушно.
— Що думаєш, Костю?
Хімік хмикнув.
— Думаю, нам доведеться когось туди послати на перевірку. Але якщо це виявиться пасткою або дані хибні — ці добровольці загинуть марно.
— Чому марно? — спитав Юрій. — Дуже навіть не марно. Такі сигнали не звучать щодня. Не думаю, що ще один буде найближчим часом.
— Так, ти правий, — глухо промовив Костя. — Ти правий. Тоді я піду з ними.