Лавулл Іхон

Відчув тепло сонця, проміння якого падало йому на лице.

          За вікном було чути лайки людей та стукіт копит. В кімнаті пахло свіжою курятиною та тютюном. Атан відразу здогадався де знаходиться, а біль в щелепі нагадала про події попередньої ночі. Повернувши голову на бік, він побачив тарілку з їжею. Питання викликав тільки запах тютюну.

          «Який біс тут стільки накурив?».

          В кутку кімнати, потягуючи трубку та час від часу гладячи свої чорні невеликі вуса, сидів чоловік. Одяг на ньому був чистий та виглядав дорого, а волосся що спадало на плечі акуратно причесане. Атана це здивувало, адже його навідували переважно люди не високого достатку, для яких зовнішній вигляд майже не мав ніякого значення. Він не знав особу що знаходилася з ним в кімнаті, міг лише здогадуватися що цьому курцеві потрібно було від нього.

- Не в такому місці я б хотів з тобою зустрітися, - чоловік з трубкою дивився в очі Атану, який вже підвівся і сидів на краю ліжка. – Але в мене немає часу вибирати пристойні місця для кожної зустрічі з такими як ти.

- Взагалі-то я збирався ночувати п’яним під корчмою на лавці, я й сам не знаю як тут опинився, - віджартувався Атан.

- Тебе притягнув сюди корчмар. Це його бордель. Він розповів мені що сталося з тобою цієї ночі, хоч це і вартувало мені монети, - вусань зробив затяг, а тоді продовжив. – Сміливо, але не розумно. На твоє щастя у старого був схований арбалет, саме тому ти ще живий.

«І чого старий дурень не дістав тей арбалету відразу? Чекав поки мені пику наб’ють?»

Атан відчував злість та сором. Цей інцидент міг погано вплинути на його репутацію. Він і раніше напивався в корчмах, але ніколи не давав себе побити іншим пиякам. Міг і далі міркувати над тим, як ця ситуація позначиться на його справах в гільдії, але вусань все ще дивився на нього.

- Твоя трубка коштує більше, ніж я заробив за останні пів року, а твій одяг шитий кращими кравцями Новсії. Ти мав би сидіти в дорогому особняку, але прийшов особисто зустрітися зі мною в старому борделі. Не хотів би ти представитися раніше, ніж назвеш причину нашої зустрічі? – після цих слів Атан прийнявся за їжу, що стояла на табуреті біля ліжка.

- Мене звати Лавулл Іхон. Моє ім’я не має бути новим для тебе.

Воно й справді було йому знайомим. Атан ніколи раніше не пересікався з ним, але багато чого про нього чув. Лавулл був одним із найуспішніших людей в «Срібній» гільдії. Він ніколи не обмежувався роботою в кордонах якогось одного королівства як це робила більшість, а брав замовлення по всьому Ітернумі. При цьому всі вони найвищого рангу, і грошва за них відповідно дуже велика. Ходять плітки, що Лавулл вже заробив стільки, що міг би безбідно прожити остаток свого життя десь в заможних районах Адаманту, але робота є сенсом його існування.

          - Так, я багато чув про тебе, - Атан продовжував смакувати курятину, говорячи в перервах між жуванням. – Але що тобі потрібно від того, хто ні разу в житті не брав замовлень найвищого рангу?

           - Я збираю команду для дуже важливого завдання. Замовник не звертався до гільдії, а звернувся відразу на пряму до мене. Це дуже важлива особа в одному великому королівстві, і мій давній знайомий. Він повністю мені довіряє, тож мені потрібні найкращі бійці, і ти один із них.

          Атан відклав їжу в сторону і вже збирався відмовитися від цього завдання, адже брати відповідальність за щось настільки серйозне йому не хотілось.

          - Найкращий? Ти що…

          - Ти Асент, - перебив його Лавулл. – Один із найкращих воїнів свого ордену. Так, зараз ти працюєш в гільдії і береш не значні замовлення, і я не знаю з чим це зв’язано, не знаю чому ти відійшов від справ ордену, не знаю чому строїш із себе звичайного середнього рівня авантюриста, але я знаю хто ти насправді, і на що ти здатний. І знаю… що така людина потрібна мені в команді.

          В кімнаті запала тиша.

          «Все винюхали. Значить відмовитися від місії посилаючись на низький рівень навичок і малий бойовий досвід у мене не вийде. Але мені все одно не хочеться братися за це».

          Лавулл Іхон продовжував потягувати трубку, втупивши погляд в Атана. Він був серйозно настроєний щоб вмовити того приєднатися до його команди. Не хотів приймати відмов, і збирався прикласти максимум зусиль щоб досягти бажаного.  

          - Твої пташки гарно попрацювали зібравши на мене цю інформацію, - голос Атана був повністю серйозним.

          - Я чимало їм за це заплатив.

          - Не сумніваюсь, – Атан встав на ноги та підійшов до вікна подихати свіжим повітрям, адже дим від курива все ще стояв в кімнаті, а його гість не збирався припиняти курити. – Ну і що ж це за завдання?

          - Супровід і охорона лорда Сінлара Лонха.

          «Супроводжувати Сінлара Лонха?. Не думав я, що подібне випаде на мою долю коли вступав до гільдії».

          - Чому такій впливовій і поважній людині знадобилася допомога авантюристів? Таких як він завжди супроводжують висококласні воїни і маги. Наскільки я знаю, кожен Вирієць готовий життя віддати за лорда Сінлара Лонха, а Вирія славиться високим рівнем свого війська.

          - Як я вже і казав, він не звертався до гільдії. Звернувся він особисто до мене, як до… старого друга, - Лавулл нарешті потушив свою люльку і відклав її в сторону. – Йому потрібні не просто авантюристи, а люди, що зможуть захистити його життя, і вибір цих людей він довірив мені.

          «Непогані в тебе друзі, Лавулле».

          - Я розкажу тобі деталі тільки тоді, коли ти даси свою згоду на участь в цьому завданні, - продовжував Іхон. – Якщо ти почуєш все, то вже не в праві будеш відмовитися. Завдання дуже серйозне, якщо його провалити… може розпочатися війна… Велика війна…

          - Велика війна. Чи страшно мені від цих слів? Ні. Не знаю як ти будеш вмовляти мене на це завдання,  бо і за золотими мішками я не ганяюсь.