Кордон Світів

Я дійшов до останньої межі.

Переді мною розкинулася порожнеча — небо без зірок, земля без тіней, повітря без вітру. Кордон, який поділяв світи, але сам не був світом.

Учитель сказав:
"Тут виріши - чи хочеш ти повернутися? Чи хочеш йти далі? Чи, може, всі подорожі були лише ілюзією?"

Я зробив крок уперед.

І почув голос.

— Ти прийшов сюди, щоби піти?

Я обернувся.

Поруч стояла людина.

Я його знав.

Він був мною.

— Ти хочеш піти? — спитав він знову.

— Я хочу зрозуміти, що далі.

— Далі нічого немає.

— Тоді навіщо я прийшов?

Він усміхнувся.

— Щоб поставити це питання.

Я глянув на кордон.

То була не стіна, не двері, не портал.

Це було дзеркало.

У ньому відбивалися всі світи, якими я пройшов.

Я побачив Місто Мовчання та зрозумів, що слова – це не істина.

Я побачив Гору Смерті і зрозумів, що пам'ять це не безсмертя.

Я побачив Долину Еха та зрозумів, що кожне слово повертається.

Я побачив Острів Самотніх і зрозумів, що самотність – це вибір.

Я побачив Місто Безсоння і зрозумів, що відпочинок — це не слабкість.

Я побачив Перехрестя Волі і зрозумів, що вибір — це не обмеження.

Я побачив Пустелю Бажань і зрозумів, що прагнення важливіше за володіння.

Я побачив Ліс Забуття і зрозумів, що забуття це не кінець.

Я побачив Річку Часу і зрозумів, що час мене не веде — я веду його.

Я дивився на відбиток.

Я знав, що можу ввійти до нього та зникнути.

Я знав, що можу повернутися і повернутися.

І тоді я зрозумів головне.

Світ, який чекає на мене за кордоном, не існує.

Він з'явиться тільки якщо я вирішу його створити.

Я посміхнувся.

Я зробив крок.

І тоді Кордон Світів зник.