Ліс Забуття

Я ввійшов у ліс, де пам'ять губилася з кожним кроком.

Повітря було щільним, як туман, але не закривало дорогу. Дерева стояли високими, їхні крони тяглися до неба, але я не бачив, де закінчується їхня вершина.

Учитель сказав:
"Кожен крок тут забирає в тебе пам'ять. Щоб вийти, треба забути, хто ти. Але якщо забудеш усе, ким ти станеш?"

Я зробив перший крок.

І відразу зрозумів, що щось пішло.

Не біль, не тяжкість — просто зникла думка. Щось важливе, але я не міг згадати що.

Я зробив другий крок.

Я не міг пригадати, навіщо сюди прийшов.

Я зробив третій крок.

Я не пам'ятав, хто мене відправив сюди.

Я обернувся.

Позаду був лише туман.

Я не знав, звідки прийшов.

Я пішов далі.

З кожним кроком я ставав легшим, вільнішим. Я не пам'ятав своїх страхів, своїх образ, своїх цілей.

Хто ж я?

Хтось ішов назустріч.

Я впізнав його.

Але я не міг сказати, як його звуть.

Він глянув на мене і посміхнувся.

— Ти теж шукаєш вихід? — Запитав я.

— Який вихід? — спитав він.

Я замислився.

Вихід...

Я йшов, але куди?

Я відчував, що мав щось пам'ятати, але не міг.

Хто ж я?

Я сів під деревом.

Може, я завжди був тут?

Може, я був одним із дерев?

Може, я сам цей ліс?

Тихий шепіт пролунав навкруги.

"Якщо ти забудеш все - ти станеш частиною нас."

Я заплющив очі.

І раптом зрозумів.

Я не міг пригадати, хто я.

Але я міг вирішити, хто тепер.

Я встав.

Я зробив крок.

І я вибрав себе.

Ліс розступився.

Я вийшов.

Я не пам'ятав, ким був раніше.

Але знав: я не втрачено.

Я був тим, хто знайшов себе наново.