Розділ 32

Нічний затишок та шлях до Сафрона

Ніч над океанським узбережжям виявилася зоряною та тихою. Багаття затишно тріщало, випускаючи в темне небо золотаві іскри. Чармандер Сакури згорнувся калачиком біля вогню, а Бульбазавр Олі тихо сапів поруч, періодично похитуючи уві сні своїм великим листком.

Більшість дівчат уже поснули в наметах, але Оля ніяк не могла заснути. Вона вийшла з намету й тихо підійшла до самої води, спостерігаючи, як місячна доріжка гойдається на хвилях.

— Теж не спиться? — м'який, знайомий голос пролунав позаду.

Оля обернулася й побачила Сакуру. Дівчина-куноїчі повільно підійшла й сіла поруч на прохолодний пісок, обхопивши коліна руками.

— Угу, — посміхнулася Оля, злегка червоніючи у вечірньому напівтемряві. — Все думала про наш шлях. Про те, як сильно змінилося життя після того, як ми потрапили сюди.

Сакура тихо засміялася, опустивши зелені очі:

— Знаєш... щодо того, що сталося увечері... Мені справді ніколи не було так ніково. У Коносі я завжди намагалася бути зібраною, суворою, а тут... я просто гепнулася на тебе, як незграбне генин-початківець.

— Та облиш, — Оля легенько штовхнула її плечем у відповідь. — Це було навіть кумедно. І... зовсім не жахливо, якщо чесно. Ти взагалі дивовижна, Сакуро. Твоя сила, твоє медичне ніндзюцу, те, як ти дбаєш про Чармандера...

Сакура здивовано подивилася на Олю, а потім її обличчя пом'якшало. Вона поклала долоню поверх руки Олі й тихо мовила:

— Дякую. Ти й Катя робите цей дивний світ набагато теплішим. Я рада, що потрапила саме до вас.

Вони просиділи так ще якийсь час, слухаючи шелест прибою та відчуваючи приємне, дружнє тепло, яке розливалося в серцях. Цілу бентежність вечора як рукою зняло, залишивши лише глибоку довіру та взаєморозуміння.

Наступного ранку сонце зустріло дівчат яскравими променями. Зібравши табір і перекусивши гарячим сніданком, який приготувала Катя, команда знову вирушила в дорогу.

Попереду на горизонті вже замаячіли величні хмарочоси та високі вежі — Сафрон-Сіті, найбільший мегаполіс регіону Канто, чекав на них.

— Ну що, дівчата, — вигукнула Іно, поправляючи свій хвіст і виходячи нагору пагорба. — Час розрухати цей психічний стадіон!

— Уперед за сьомим значком! — підхопили Катя та Оля, а Сакура з Чармандером на плечі лише рішуче посміхнулася у відповідь.