Розділ 4

Мій перший покебол

Густий гілляччя зачіпало одяг, але дівчата бігли не озираючись, поки шуми суперечки Команди «Ракета» остаточно не затихли десь позаду. Зупинившись біля старого моховитого пня, Катя та Оля нарешті змогли перевести подих. Поруч із ними, кумедно перебираючи лапками, важко дихав маленький Катерпі.

— Живі... — Оля спиралася на коліна, намагаючись відновити дихання. — Катю, я в житті так не бігала, навіть коли спізнювалася на останній поїзд метро на Театральній.

— Зате ми відірвалися, — усміхнулася Катя й присіла навпочіпки перед гусеничкою. — Дякуємо тобі, малий. Ти нас справді врятував від тих диваків.

Катерпі задоволено похитав рожевими ріжками й потерся голівкою об долоню Каті. У цей момент із кишені Олі випав порожній Покебол, який їм на згадку дала сестра Джой у Центрі Покемонів. Червоно-біла куля м'яко покотилася по траві й зупинилася прямо перед Катерпі.

Покемон допитливо подивився на кулю, а потім навмисно торкнувся носом центральної кнопки.

Покебол спалахнув яскравим червоним світлом, відкрився й втягнув Катерпі всередину. Куля впала на траву, похиталася один раз... два... три...

Дінь!

Кнопка згасла, сповіщаючи про успішне піймання.

— Ого... — тихо мовила Оля, піднімаючи Покебол із землі. — Здається, ти щойно стала справжнім тренером, Катю!

Катя обережно взяла кулю у руки й натиснула кнопку. У спалаху світла Катерпі знову з'явився на траві, радісно видавши свій дзвінкий звук.

— Ну що ж, ласкаво просимо до нашої київської команди, — засміялася Катя. — Тепер ми точно готові знайти лабораторію професора Оука!

Попереду між кронами дерев нарешті замаячило сонячне світло — ліс закінчувався, а за ним відкривався шлях до Паллет-Тауна.