Розділ 1

Катя та Оля, дві двадцятирічні киянки, щойно вийшли з кав'ярні біля Золотих Воріт із гарячими лате в руках, коли повітря навколо них дивно замерехтіло. Замість шумного міського перехрестя, шуму автомобілів та рідних бруківчатих вулиць, світ раптово спалахнув яскравим синім світлом.

Світло згасло так само зненацька, як і з'явилося. Вони стояли посеред безкрайньої, яскраво-зеленої галявини під сліпуче синім небом. Повітря пахло свіжою травою та чимось солодкуватим, незнайомим.

— Олю, ти це бачиш?.. — Катя міцніше стиснула свій стаканчик, який чомусь перетворився на дивний металевий термокухоль. — Це точно не Маріїнський парк.

— Катю, я здається перепила еспресо, — пробурмотіла Оля, витріщившись на найближчий кущ.

З-за листя на них дивилося щось схоже на яскраво-жовтого гризуна з довгими вухами та червоними щічками. Вносі зi звуком «Піка-піка!» істота весело стрибнула на стежку. Трохи далі, біля кришталево чистого струмка, маленька блакитна черепашка плескала лапками по воді, випускаючи бульбашки.

— Це що... покемони?! — вигукнула Оля, хапаючись за голову. — Серйозно? Ми що, потрапили в аніме?

У цей момент з боку ґрунтової дороги почувся цокіт коліс. До них наближався акуратний біло-синій кабріолет. За кермом сиділа дівчина у впізнаваному синьому костюмі, з високим рожевим хвостом і суворим, але доброзичливим поглядом.

Автомобіль зупинився поруч із приголомшеними киянками.

— Дівчата, у вас усе гаразд? Ви виглядали трохи розгубленими, — з усмішкою запитала керманичка.

— Перепрошую, — першою знайшлася Катя, роблячи крок уперед. — А де ми взагалі знаходимося?

Офіцер Дженни поправила свою кашкетку, перевела погляд з Каті на Олю й м'яко відповіла:

— Ви біля входу до містечка Вірідіан, регіон Канто. Ласкаво просимо до світу покемонів! Якщо ви втратили своїх супутників чи потребуєте допомоги, я можу підвезти вас до найближчого Центру Покемонів.