Глава 9 Розгром

 - Ми вирвались з оточення, і вже багато годин шкутильгаємо в сторону свадійських володінь.

Від нашої великої армії, не залишилося, нічого. 

Залишилася бог дай сотня. 

 - Я розгубив все окрім меча, щит кинув по дорозі, а спис забув в таборі під час бою. Малюнок на моїх обладунках розірвався, як і майже у всіх, солдати йшли опираючись на свою зброю, мов старі діди. Молоді, і ще недавно, енергійні коні, зараз виглядали, як старі, облізлі, змучені кобили які ледве витримували солдатів які на них не сиділи а практично лежали. З нашої компанії ніхто не помер, але я не знав чи доберемося ми назад.

Наші люди падали по дорозі, дехто тягнув їх і сам падав.

Наш граф, виглядав не краще нас, його лати по відпадали, меч зламався а щит тріснув.

 - Вже під вечір, пішов дощ, в голові паморочилось.

 - Холодно.

 - Мокро.

 - Темніє в очах.

 - Кидаю шолом.

Останнє що я побачив, стяги чорного медведя на жовтому полотні, які з'являлись з-за пагорба.

Я впав.

Трава мокра, чую крики.

  - Ура!

Відкриваю очі, бачу, бачу стелю. Відчуваю, відчуваю тепло, ковдра. Нема обладунків. Чую запах, запах трав, лікарських. Повертаю голову в права на подушці, Бундук. Повертаю в ліво, Бахештур. Чую, чую як дощ падає на вікно, льє  як з відра, чорт, з крехотом піднімаюсь в сидяче положення. Бачу медиків, іде до мене, допомагає лягти, каже по спати, я не проти.

Я просинаюсь, чую, чую як хтось говорить, тихо, нерозбірливо, встаю з ліжка, бачу як всі наші сидять за столом. Всі, окрім Джеремуса і 

Я підсідаю тримаючись за голову.

 - А, проснувся. 

Сказав Бахештур.

 - Фууух, в мене такого ще не було.

Пробубнів Бундук.

Ага. 

Потім ми деякий час сиділи мовчки, просто дивлячись хто куди.

Як тут до нас завітав Джеремус. Він просто відкрив двері і увійшов. 

Як виявилось він єдиний серед нас який не отримав ран, так кілька царапин. Його після бою перевели в тутошній лазарет. Воно і правильно, він лікар що треба а в бою вже не той. Старість не радість.

Він сказав що в нас серйозних ран немає, а ось у Низара є, йому потрапив болт прямо в живіт, але йому допоміг наш польовий доктор, а назад його тягнув Фірентіс. Зараз він в іншій палаті, з ним все добре, рана заживе.

 - Ще він додав, що нас поки що переведуть в гарнизон і коли ми будемо готові до нас зайде начальник і розкаже де хто буде нести службу. А поки спіть.

Ми спорити не стали і напереувши чаю лягли спати.

 - Прокинулись вже на наступний ранок, сонце ще не встигло встати, а ми вже сиділи за тим самим столиком, і попиваючи чай говорили про різне.

 - Так ми в гарнизоні будемо? Заспано запитав Бахештур.

  - Так. Не менш заспано відповів я.

 - Ну, подивимось. Сказав Бундук.

 - А Джеремус то нас кинув. Сказав Джон.

 - Ми будемо на стінах стерчати, а він тут сидіти? Доповнив Джек.

 - Ну, це теж тяжка робота, в кишках колупатись, і порізи бинтувати. Заперечив я.

 - Може і так.

Ми почули як двері привідкрились, і до нас наближався звук топоту. Це був начальник. 

Він привітався і пояснив нам хто де були стояти.

Я, Бахештур, Джон, Джек і Алаєн на стіни, Бундук, Рольф і Фірентіс на головні ворота. А коли Низар виздоровіє охороняти конюшні.

Він показав нам все на карті яку приніс з собою, сказав заступити на зміну туди і туди, там вже має хтось стояти його нам треба замінити, зарплатня наша буде на цій роботі 1200 динар в місяць, і урочисто роздав на першу зарплату, змінять нас через 8 годин, після чого ми вільні але ночувати в казармі і на зміну заступити в цей же час, обмундирування наше під ліжком, а на збір в нас 15 хвилин.

Все вільні. І він вийшов.