Повернення минулих часів ,,Таємна лабораторія"

,,Кап, кап, кап!" Під цей звук почала просинатися Аня.  

— Холодно й темно, рук не відчуваю. - Говорила вона під ніс. Руки були закуті в крепкий кайдан, який не дозволяє використовувати тут свої здібності. А холодний та мокрий цемент, на якому лежала Аня, пронизував  холдом аж до кісток. І тут через звук води було чути кроки, які було чути все чіткіше і чіткіше.

— Хто тут?Покажись!

—Я знаю, що ти будеш у великому шоці. Redfleks.- І із темряви замерезтіло світло, із-за якого було видно людину, чоловічої статі. Аня його зразу впізнала. Адже це був той самий професор, який проводив на ній експерименти їй вколов ФПС-17.

—Ти! Це ти зруйнував моє життя і погубив кучу людей. І як така тварина, як ти, вижила?

— А я то думав, що не впізнаєш. Аню.- Казав він ідучи до неї.

— Не підходь. Не підходь до мене!

— Ну-ну. Ти що? Так не можна, а де ж твої манери? Ти все ж таки леді.— Підійшов він аж до її і вона йому плюнула в лице.

— Фу! Невдячна ти тварина!— Говорив він витираючись.— Тише пошкодуєш нелюдь. І не знаю, як так могло получатися, що переплутали флакони. І ти получила мою дозу ФПС-17. І добре, що хоть я якось догадався і трохі відлив іншої дози. І дякуючи цьому, я вижив! Але я чуть і не загинув через тих недоумків, і тому вони платилися за це. Чуєш!?

— Ти божевільний! І це ти, нелюдь.

— Закрий рот! Тута я хазяїн, і ти звідси не бистро вийдеш.- Сказав він признувши водою в Аню і пішов звідти.

   Так проходили дні, тижні, місяці. Було мокро і холодно. Аня вже як третій раз хворіє і жодної допомоги їй не надають. Тут вона може слідкувати за часом лише по тижнях, адже кожного тижня її забирають на досліди, або якщо вона себе погано веде то в спеціально кімнату, де її катують. Ось так пройшов рік, а за ним і другий. Аня терпіла все як могла. Ці рани боліли нестерпно, адже їх ніхто не обробляв. Але вона знаходила постійно вихід і якось в цьому підвалі мала чим обробляти рани. 

— Третій рік. Третій рік вже йде після того як мене сюди забрали. І цікаво, мене хтось шукав усі ці роки?

Її думку перервав звук ржавих дверей і тут у підвал зайшли троє людей. Які взяли її та понесли звідти. Несли її білим коридором із мігаючим світлом. Вона відчувала, що це останє що вона бачить в житті. І ось її завели знову в ту саму кімнату, де мабуть будуть її катувати. Посередині стояв стіл з різними інструментами, що аж мурашки побіглись по шкірі коли принесли повз його.

— Ненада. Будь ласка відпустіть мене! Мені страшно. Мені страшно.- Прошепотіла останні слова Аня.

  в кімнату зайшов знову той самий чоловік. Якого вона бачила, коли потрапила сюди.

— І  як тобі таке життя? А!?- Сказав він взявши її за обличчя. Аня його згадала. І хотіла знов плюнути йому в лице, але не хватило сил. Слюня просто покотилися по обличчю, як і сльози. Її тримали двоє чоловіків, а позаду стояла жінка у військовій формі схиливши голову.

— Спасіть мене. Будь ласка! У вас може є діти, ви точно не хочете їм такої долі. І вони в затишку, в теплі і здорові. А я тут вже як три рокі хворію і мерзну...

— Закрий рот. - Сказав той професор і вдарив її по лиці. А по обличчю тої жінки, яка стояла позаду, було видно що вона плаче. ,, Подай мені предмет номер три. Швидше!". І вона взяла той предмет і дала його в руки професора, своїми тремтячими руками, і стала біля нього. Аня підняла голову та подивилася на її і помітила, що вона плаче та усміхнулась.

— Не плачте. Тому що це тут не допоможе. - І як вона сказала ці слова то професор вдарив її іще раз, і другий, і третій.

— На кайдани її.- Ті хлопці почепили Аню на кайдани та відійшли на п'ять кроків, а він знову її зараз, і знову.

— Професоре, може годі? Подивіться на її, вже жодного живого місця на ній незалишилось.-Сказала та жінка поклав йому руку на плече.

— Ні. Вона все ж таки легендарний герой. І мусить це терпіти. А якщо ні, то в мене так вмре. Ніхто не докаже, що я на ній  ставив опити. І викрав лише заради цього.- І після цих слів він знову замахнувся, але та жінка схопила цей предмет і забрала його з рук професора.

— Ти що робиш?!

— Вас заарештовано за викрадення дитини та здійснення нелегальних опитів над нею. Вам світить довічне дядьку.

— Та ти хто така, щоб мені це говорити?

— Я майор Лефайн. І вас, як я казала, заарештовано.

— Ах ти ж...

— Хлопці.- І його схопили та наділи проти силові кайдани. А та жінка підійшла до Ані та бистро зняла ті кайдани.

— Д-д-дякую. Я знала,що ви не такі, як він.- І після цих слів Аня втратила свідомість.

— Ні-ні-ні. Дівчинко тримайся. Аня, чуєш мене?! Аня!- І тут у кімнату забігли, медики і виявили те що її майже не чути пульсу. І в одну мить його не стало.

— Дифибрилятори, бистро! І всі відійдіть.-  Медики почали робити реанімацію, але все було марно. І тут в одну секунду почувся ритм серця. ,,З поверненням, дитинко."- Сказав з полекшенням медик витираючи лоб.