Розділ 31

Озерний Край

Так заверещала Яросвіта, що здавалося, голос втратила назавжди після того. Зблідла, мов крейда, похитнулася, хапаючись руками за повітря, а тоді затулила обличчя руками. Мовби затулялася од нічного жахіття.

Ясногор виглядав не менш блідим й геть ошелешеним. Та й всі, хто були у палаці, не йняли віри тому, що сталося.

Посеред Престольної лежав на кам'яній підлозі Велестан, але вже не здавався він таким дужим та сильним як раніше. Геть обезкровлений, з перерізаною горлянкою, з обірваними нашивками Озерного Краю на мантії. Мертвий.

— І це зробили поганці? — закричав Ясногор. — Оце зробили поганці на території Півдня?

Два воїна з Півдня, котрі доправили тіло царевича до Ватердану, лиш кивнули головами.

— Ми знайшли його на території приграничного південного поселення. Царевич був сам, зброя лишилася при ньому, жоден камінь з ефесу його меча не був знятий. Проте жителів того поселення начисто вирізали поганці за пів доби до того, — відповів один з воїнів.  — Ми впізнали царевича одразу і не сповіщаючи намісника Древана помчали з тілом сюди.

— Це було не просто вбивство. В царевича потрапила ворожа стріла, а вже опісля йому розпороли горлянку, — додав другий воїн.

Ясногор розумів, що мусить взяти себе в руки і поводитися так, як того вимагає обов'язок, але до такого його ніколи не готували. Зібравши докупи думки, парубок врешті опанував себе, а тоді поглянув на воїнів:

— Ваш вчинок буде винагороджено і я не забуду за вас перед намісником Древаном. Дякую, що доправили тіло мого брата сюди. Тепер повертайтися назад і передайте наміснику, що я чекаю від нього новин якнайшвидше.

Чоловіки вклонилися і покинули Престольну.

— Я сама, — долетів до Ясногора голос і він не одразу зрозумів, хто говорить і про що. Яросвіта підійшла до нього ближче і знову повторила. — Я сама омию Велестана і одягну в святкові шати.

Ясногор хитнув головою, намагаючись не дати волю сльозам.

Яросвіта опустила холодну руку на його долоню:

— Ясногоре, я сама. В тебе є чим займатися зараз.

— Що він робив на Півдні? Чого поїхав туди після Сходу? Знав же, що Древан на його бік не стане нізащо, — прошепотів.

— Не знаю. Якби знала, я б тобі сказала, — Яросвіта рушила до порогу, киваючи кільком воїнам, що вже очікували у сінях, нести тіло Велестана до його світлиці.

Ясногор обернувся до решти воїнів:

— Готуйте коня! Я їду на Південь.

На порозі Престольної раптово та не очікувано з'явився захеканий Жадан. Лати його були в крові, а обличчя кілька разів сполосоване кинджалом:

— Ні! Ти не можеш покинути Ватердан. Ти тепер єдиний, хто може втримати Філофею. Ти єдиний.

Південь

За своє довге та непросте життя Другош пережив чимало, але ніколи і ніким не був скорений. Навіть тоді, коли південні землі палали й стогнали од кровожерливості заморських поганців, він стояв, білівши своїми випаленими яскравим сонцем кам'яними стінами. Не збирався здаватися на поталу ворогу і тепер.

Свого молодого намісника зустріла древня південна столиця широко прочиненими головними воротами, котрі миттєво зачинили воїни-охоронці. Спостерігаючи, як простий люд городища вклоняється йому вздовж всієї вулиці до хоромів, Древан відчув гордість впереміш з болем.

Хто з тих людей залишиться живим, а чиї очі заплющаться назавжди вже найближчої ночі?

— Наміснику! — на зустріч йому вийшов Векша — старий воїн, завдяки котрому й розпочалося доленосне степецьке віче. — Новини не добрі. Поганці прорвалися на Південь стрімко й рвучко: прикордонні загони знищені, навколишні поселення вирізані, їжа та коні вкрадені. Вцілілі розповідають мало, бо в геть тяжкому стані. Все, що вдалося дізнатися, їх не аж так багато, кілька сотень, але вони мов змії розповзаються землями невеликими законами і не лише вирізають живих до єдиного, а й спалюють все, що горить. Тварюки умисно плюндрують нашу землю.

Древан зціпив зуби, а тоді ковтнув та промовив:

— Невже нашим не вдалося відбити жодну атаку? Невже не втримали жодну фортецю на кордоні?

— Наші воїни билися до останнього, але поганці наче звірі. Я вивозив поранених з фортеці за пів дня від Другоша, — Векша втягнув в себе повітря і зробивши паузу продовжив, — там випалена до чорноти земля, Древане. А на дворі ж зима!

Древан зрозумів, про що говорив старий воїн:

— Невже я обрав не вірну стратегію? Невже моя вина?

— Ти обрав єдину стратегію, котру мав. Проти такої нелюдської сили наші укріплення не мали шансу. Один зі старост поселення в бік Заходу передав, що вони мають вози, на котрих везуть залізні пащі, схожі на жаровні. З тих пащ стріляють просмоленими солом'яними кулями, котрі підпалюють. От чому пожежі такі великі і такі сильні, — Векша опустився на кам'яні сходи хоромів. — Ми були не готові. Драговит не підготував армію Півдня до такого нападу. Ми наївно думали, що вони ще не скоро припливуть до Філофеї.

— Що чути з Безіменного? Чи є які новини про царівну Зореславу? — запитав, відчайдушно роздумуючи, що робити далі.

— Ні, нічого не знаємо. Їхні поселення на кордонах теж випалені. Що робиться в Загарді, лиш боги знають, — хитнув головою Векша.

— Відіслати до Безіменного загін розвідників, але не просто до Загарду, а на морське узбережжя. Я маю знати, чи припливають ще кораблі, — промовив Древан.

— Не розумію? — звів кошлаті брови Векша.

— Це не просто напад поганців, аби збагатитися, — Древан вдивився у сіріючу далечінь в бік Безіменного. — Це війна!

Векша кивнув та звівся на ноги:

— Я відішлю своїх найпрудкіших воїнів, котрі добре знають княжі землі, аби вони найшвидше повернулися назад з новинами.

— Чи вдалося дізнатися, де хоч один з загонів поганців тепер?

— Ні, — відповів Векша. — Ми кинули всю увагу на кордони і не подумали… Наміснику, чи думає щось робити цар Доброслав? Де обіцяна допомога з Ватердану та з інших намісництв?