Глава 5: «Корчма «Сива Борода»»

Я прокинувся в ліжку. Перше, що зробив, — натиснув кнопку виклику на магічному пристрої. А через хвилину в двері постукали.

— Заходьте, Флоренціє! Добридень! — чемно привітався я.

— І вам доброго дня, Деміоне! Я принесла ваш одяг.

— О, дякую!

Хм, щось у ньому змінилося. Тканина стала якась краща, і з'явилися гербові нашивки «Трьох ворон». Я вирішив перевірити ще раз характеристики речей.

Покращена сорочка рекрута

Матеріал: магічна тканина

Вага: 0.5 кг

Міцність: 30/30

Бонус: усі характеристики +1

Броня корпуса: 5

Покращені штани рекрута

Матеріал: магічна тканина

Вага: 1 кг

Бонус: усі характеристики +1

Міцність: 40/40

Броня ніг: 6

Покращені чоботи рекрута

Матеріал: магічна тканина

Вага: 1 кг

Бонус: усі характеристики +1

Броня ступнів: 5

Міцність: 30/30

Нічого собі! Я і сам був кравцем до недавнього часу, але щоб отримати статні характеристики на звичайнісінький одяг, це ще треба постаратися... Швидше за все, у неї кравецька справа розвинена до шалено високого рівня.

— Оце так! — вигукнув я. — Неймовірно! Велике спасибі, Флоренціє! Ви дуже майстерно полагодили мій одяг!

Від цієї похвали дівчина трохи зніяковіла.

— Флоренціє! А зможете якось мене навчити користуватися нитками та голками? Я теж хочу стати кравцем.

— Ну, добре, — сказала вона трохи здивовано. — Просто я ніколи раніше нікого не вчила.

— Це нічого. А де ви так навчилися шити?

— Та ми з дитинства господарювали. А шиття було одним із моїх улюблених занять. Ось костюм керуючому пошила, та й собі теж.

— Ого! А я все думав, де він так по-багатому приодягнувся. А це, виявляється, ваша робота. Справді гарні вбрання.

Я подумав, що надто довго збираюся, треба було вже поспішати на площу.

— Мені пора йти. Не підкажете, де можна купити на дорогу їжі? Ми з друзями збираємося на полювання.

— Найкраща у місті корчма — “Сива Борода”. Там і зможете поповнити свої запаси.

— Ось як, а ви м'ясо вепрів купуєте?

— Та де там! Мені самій доводиться на полювання ходити. Непросто тут жити, хоча й цікаво.

— Це точно. Добре, до зустрічі, на мене чекають.

Я вибіг з кімнати й швидко попрямував до площі. Здалеку побачив Матвія, який уважно вивчав статуї, розташовані по центру.

— О, Дем'яне! — крикнув він мені, — а ти знаєш, що на території міста розташований храм адептів світла? Ти ще не замислювався над цим? Може, підеш зі мною?

— Е, ні, — відмовився, — я не особливо релігійна людина, ти ж знаєш. Я вірю в матерію, в силу природи. Ось звідки йде енергія.

Матвій погодився:

— Це так, але все одно є щось вище за все це. Ось ми, наприклад, стоїмо зараз перед обличчям Дюжини. Вони ніби пропорційно розділили наш світ на рівні частинки. Можливо, десь тут є і твій Бог, Деме?

Поки я гадав, що відповісти, до нас підбіг захеканий Гордій:

— Фух, хлопці, перепрошую! Трохи затримався. — Ми дружно повернулися і побачили в нього в руках якийсь шматок пергаменту. — Але! Я встиг знайти карту тутешніх територій!

— Супер! — в один голос вигукнули ми з Матвієм.

— Тепер ми не будемо блукати по околицях, наче сліпі кошенята. Відразу зможемо потрапити до конкретної локації. Чудова робота, Гордію! — похвалив я нашого гіда.

— Та дрібниці, — відмахнувся він. — Гуляючи по місту, я натрапив на кілька квестів. Майже всі пов’язані з полюванням, але деякі стосуються виключно міста. До речі! – раптом вигукнув він. — Мені ще посилку треба доставити.

— Гордію, а дай-но карту міста на хвилинку.

Він витягнув з сумки клаптик паперу і простягнув мені.

— Дякую!

Я почав уважно вивчати зміст карти.

— Ось, зустрінемося тут через 15 хвилин. Закупимо потрібні товари й отримаємо квести.

Двічі їм повторювати не треба, не перший рік знайомі.

— По конях! — крикнув Гордій, але всі прекрасно зрозуміли, що до транспорту нам ще далеко.

— Про це, до речі, також треба буде подумати.

Спершу я зайшов до крамниці, де продавалися різні рослини. Посилка від Бруни досі була в моїй сумці. Саме настав час її віддати.

— Доброго дня!

Жінка не відразу зрозуміла, що я звертаюся до неї, тому я повторив:

— Шановна Верино, добридень!

Вона підняла голову:

— Ой, це ви до мене звертаєтеся? Я тут захопилася пересадкою квітів й не одразу зрозуміла, пробачте.

Вона піднялася з горщиком в руках. Гарна посмішка підкреслювала її витончені риси обличчя, а довге волосся було акуратно зібране на потилиці.

— Так, я прийшов за дорученням вашої сестри Бруни. Вона попросила дещо вам передати. — Я вийняв із сумки невелику коробочку з етикеткою «Моїй улюбленій сестрі Верині».

— Ой, як чудово! Спасибі вам, юначе!

— Деміон, — посміхнувся я.

— Дякую вам, шановний Деміоне!

Перед очима вискочило повідомлення:

— Увага! Ваша репутація з Вериною збільшилася на 1 позначку. Разом: 1.

Я дістав пучок кульбаб, вірніше те, що від них залишилося.

— Я тут зацікавився травництвом, хотів би зробити з них настоянку для збільшення сили.

— Запросто. Впевнена, ви легко впораєтеся з цією роботою, — вона підійшла до полиць із книгами, витягла найтовстішу і простягнула мені.

— Увага! Ви отримали книгу «Основи травництва». Хочете взяти? Так? Ні?

Так, — погодився я про себе.

— Велике дякую! Якраз те, що мені було потрібно .

— Та дрібниці, якщо вам щось буде незрозуміло, звертайтеся, я допоможу. Щоправда, далеко я в цій справі не заходила. Тут і так складно що-небудь роздобути. У наших лісах живуть страшні чудовиська. Якщо королівська гвардія виходить на бойові навчання в Елінвуд, я їх прошу зібрати кілька зразків із монстрів. Приміром, очі або лапи «зеленої смерті». Це найбільший і найотруйніший павук. Укус такого чудовиська за лічені секунди позбавляє життя. Так ми втратили старого алхіміка.