Глава 4: «Зустріч із супротивниками»

Я повільно приходив до тями, ніби після гіпнотичного сеансу. Ось до тіла прилила кров, я почав відчувати руки і ноги. Натиснувши на кнопку, я відчинив кришку модуля. До мене одразу підбіг начальник і схвально похитав головою:
- Непогано, Дем'яне. Особливо твій незграбний удар. Ми тут всі трохи не попадали від сміху.
На мене уважно дивилася ціла група інженерів. Усі, як один, посміхалися та якось дивно між собою перешіптувалися. Я на мить відчув себе клоуном, який виступає в цирку перед публікою. Не дуже приємне відчуття.
- Але, крім жартів, ти виконав чудову роботу, Деме, - поплескав мене по плечу шеф і додав: - Чого витріщилися, хлопці? Швидко за роботу! Щоб через годину були звіти по кожному розділу! Вперед! - А сам тим часом поклав мені до рук якийсь купон:
- Ось, тримай, заслужив!
- А що це? - поцікавився я.
- Це бонус, мій обід. Гадаю, ти добряче зголоднів, раз так наминав їжу в ігровому світі. Стане в пригоді.
Я подякував і пішов до виходу. «Цікаво, як там хлопці поживають?», - тільки й крутилося в моїй голові. У коридорі метушилися люди, була саме обідня перерва. Зрідка серед персоналу корпорації траплялися гравці-тестувальники. Їх не складно було впізнати, бо як і я, вони були одягнені довільно і носили на шиї бейджики з номером. 
Не встиг я зайти до їдальні, як мене відразу ж покликав Гордій:
- Деме, йди до нас, ми тут!
Я кивнув головою і пішов по їжу. Цього разу вирішив не виділятися, а взяти звичайний обід, приберігши бонус для кращих часів.
- Привіт, хлопці! - привітався я, вмощуючись за стіл.
- Як пройшло?
Першим відповів Гордій:
- Просто супер! Приголомшлива фізика, захоплююча графіка, а ефекти які, - він розвів руками в сторони. - Я тільки одного персонажа налаштовував пів години. Шкода, звичайно, що вибір раси обмежений людською. Я читав на форумах, що ідеально для мисливців підходять нічні ельфи. У них є бонуси, що дозволяють збільшити спритність і невидимість вночі. Ех...
Закінчивши на сумній ноті, Гордій узявся за тепле картопляне пюре. Я перевів погляд на Матвія:
- А ти вирішив не зраджувати традиціям і взяв паладина?
- Так, - хмикнув Матвій, - подобаються вони мені.
Трохи напружено він запитав:
- А ти ж за мага почав грати?
- Ем... Ні, не зовсім... - протягнув я. - Я взяв воїна.
Гордія й Матвія моя відповідь геть спантеличила.
- Але як, Деме? Ти ж ненавидиш ближній бій. А воїн у перших рядах нарівні з танком воює! Ти впевнений, що це хороша ідея? - з Гордієвого рота аж крихти їжі вилітали.
- Пережуй для початку їжу, а то ще вдавишся, - посміхнувся я.
- А мені подобається твій вибір, - трохи замислившись, сказав Матвій. - А то ви тільки те й робили, що ховалися за моєю спиною. Стримувати атаку всіх мобів я не можу. А ось зі ще одним воїном на пару - це цілком реально. 
- Хлопці, воїн – дуже різносторонній клас, а як ви знаєте, я люблю експериментувати.
- Це правда, - почухав потилицю Гордій, - пам'ятаю, що ти витворяв, будучи магом!
Ми весело посміялися, пригадавши колишні походи в інтернет-кафе.
- Тепер про справи, - сказав я, переконавшись, що хлопці уважно мене слухають. – Гадаю, можна зробити висновок, що ми в закритій від ігрового світу локації. Поки що закритій, - уточнив я. – Очевидно, ми – першовідкривачі, але, швидше за все, локацію відправлять на перезапуск, знищивши будь-які наші досягнення. Так що високі планки поки що не ставимо.
- Але це нечесно! Ми і так пожертвували своїми персонажами, - обурився Гордій.
- Якраз таки чесно. Не забувай, що, по-перше, нас взяли на роботу на певних умовах, а, по-друге, уяви, яке буде розчарування у всіх гравців Естеріума, якщо вони дізнаються, що за сприяння адміністрації була сформована спеціальна група, і направлена саме в цю локацію... До того ж, це ще й великі гроші.
Я зробив коротку паузу, щоб доїсти свій обід. І, відпивши ковток свіжого апельсинового соку, продовжив:
- Наше місто називається Грінленд, думаю, ми десь на заході або північніше від центрального континенту. Але хто його знає, куди розробники помістили нас насправді. Можна тільки здогадуватися.
- До речі! Я зміг дістати карту міста, - похвалився Гордій.
- Краще б ти знайшов карту тутешніх територій, це було б корисніше, - поспішив я його заспокоїти.
Поки ми розмірковували, що робити у грі далі, до їдальні зайшли два гравці. Один - високий, худий, коротко стрижений, з довгим носом. Інший - товстун середнього зросту зі специфічним обличчям із ледь помітними бровами. Гравці так голосно між собою спілкувалися, що в їхній бік почав ззиратися весь зал.
Десь я їх уже бачив. Точно, це ті двоє, що стрімголов летіли в лабораторію Естеріума!
- А я тобі кажу – фігня все це. Ти бачиш, який онлайн? Місто порожнє! Навіть бабла немає з кого вибити. Ні з ким порозважатися, - горланив худий мерзенним голосом.
- Угум, угумс, - тільки й підтакував йому товстун.
За іронією долі, у нього на шиї висів бейджик із номером 6. А що там у його дружка? Та мотузка була захована під футболкою.
- Скоріше б у капсулу, а то страшенно нудно, і мої вбивчі кинджали лежать без діла, - продовжував скаржитися худий.
Мені стало все зрозуміло. Такі, як він, це представники агресивних гравців-убивць, їх у народі ще називають ПК. Основний ігровий час вони використовують для пошуку слабших гравців, а вистеживши жертву, нападають на неї всією групою. Забирають гроші, одяг, словом – усе, що можна. Після чого гравець втрачає досвід, час і мотивацію.
Бо й справді, який сенс у подальшій грі, якщо все, що ти заробив за час мандрів, нахабно відбере розбійник? Тому таких хитрих і підлих усі не долюблюють. Але що поробиш? Адміністрація називає все це ігровим процесом.
Вони повернулися в нашу сторону, і худий оскалився:
- Чого витріщилися, ніженки?
Гордій хотів щось відповісти, але зустрівшись із моїм несхвальним поглядом, пригальмував.
- Що, мову відняло, блондинчику?
Матвій напружився. Причому нам здалося, що його тіло, справді, збільшилося за розмірами. Але я встиг тихенько поплескати його по спині, щоб ніхто не помітив.
- Слухай, іди з миром, га? - відповів я за всіх.
- Зустрінемося в грі, цуценята!
- Зустрінемося, - посміхнувся я.
- Запам'ятай мій номер, лузер! - він дістав з-під футболки бейджика з номером 9.
Першим не витримав Гордій:
- О, великий і могутній клан «69»! – заливався він сміхом.
Усе, що трапилося далі, просто неможливо описати. Весь зал почав несамовито сміятися. І такий гамір у їдальні не міг не привернути до нас увагу керівництва. Щоб уникнути неприємностей, я покликав хлопців:
- Йдемо!
Виходячи з їдальні, я обернувся. Худий у німій сцені проводив великим пальцем уздовж шиї, показуючи відсікання голови. А його дружок зображував повішеного, висолопивши бридкого язика.
- Тьху ти, повний кірдик! - мимоволі вилаявся я, пригадуючи гобліна. - І де тільки таких клоунів знаходять? - Я повернувся до хлопців: - Зустрінемося через пів години навулиці.
- Домовилися, - погодився Гордій.
Матвій просто кивнув головою на знак згоди і теж пішов. А я попрямував до бібліотеки. Зал був розділений на два відділи. Перший – класичний, із багатоповерховими стелажами, які здіймалися аж під стелю. А інший - цифровий, мене зараз він цікавив найбільше. 
У відкритому доступі були лише бібліотека і форуми Естеріума, щоб дізнаватися необхідну внутрішньоігрову інформацію. Всі інші сайти були заблоковані, щоб уникнути витоку даних.
Не чекав тут когось зустріти, але, як не дивно, неподалік сиділа знайома мені дівчина. Вона тримала в руках книгу. Проходячи повз неї, я зустрівся з її поглядом. Вона лише посміхнулася, а я відповів привітним кивком голови. Мимоволі я помітив, що бейджик із номером «1» дівчина використовувала, як закладку до книги. «Справді, навіщо потрібні ці картки?» - подумав я і пройшов у другий відділ.
Скориставшись комп’ютером, я насамперед зайшов на офіційний сайт корпорації і задав у пошук «Грінленд Естеріум». Все, що я зміг «накопати» за наступні 20 хвилин, це узагальнюючі анонси про майбутнє відкриття нової ігрової локації.
Світ Естеріума з’явився трохи більше двох років тому. За цей час скромна компанія встигла розростися в мега-корпорацію, що лідирувала на ринку в сегменті віртуальних ігор. Про це свідчило створення цілого окремого світу: барвисті архітектурні споруди, величні замки, неприступні фортеці, недосяжні форти і бастіони.
Інфраструктура великих міст просто захоплювала уяву. Аукціонні будинки, художні галереї, виставкові центри. В одному з таких, за чутками, провели найбільший в історії Естеріума аукціон. Твори мистецтва йшли з молотка за десятки мільйонів доларів, незважаючи на те, що це всього лише цифрова програма. Але в наш час цінності стали вкрай розмитими. Люди все частіше втілюють свої мрії у віртуальних світах, яких нині просто безліч. Одне з ключових гасел компанії так і звучить: «Здійсни свою мрію вже сьогодні».
Мене Естеріум привабив трохи іншою стороною – рольовою системою, тобто прокачуванням персонажа, який бере участь у захоплюючих поєдинках. Унікальна система розвитку персонажа - досить гнучка і варіативна. Тому гравець, який не уявляє свого життя без Естеріума, може досягнути небачених результатів.
У мережі часто транслювали популярні відеоролики, де люди відзначали топових гравців і їхні уміння. В одному з інтерв'ю, яких загалом нараховувався не один десяток, гравець із ніком Найтхантер розповідав про свої досягнення завдяки грамотному комбінуванню талантів. За останніми даними, його рівень стрімко наближається до 315-го, в той час як найвищий рівень у грі сягає 324-ої позначки.
Розробники неабияк заохочують гравців, які дійшли до «екватора», тобто подолали 250-ий рівень. Перший гравець Естеріума, якому вдалося це зробити, отримав у подарунок від керівництва проекту ціле володіння. Хоча його ігровий нік відповідав статусові «Спрямований». У народі його так і кличуть - Першим. 
Нині він займається внутрішньоігровою політикою, активно розвиваючи створений ним найсильніший альянс «Перлина Естеріума». Для багатьох геймерів цей гравець став легендою, кумиром. Відверто кажучи, я також захоплювався такою наполегливою і працьовитою людиною.
Закінчивши свої пошуки в Інтернеті, я повернувся у перший зал. Дівчина, як і раніше, сиділа в м'якому кріслі. Цього разу ми помахали один одному руками на прощання. «Цікавенько ...», - промовив я собі пошепки під ніс і покинув зал бібліотеки.
Я встиг роздивитися дівчину уважніше. Світло-русяве довге волосся, я б навіть сказав, золотого відтінку, спадало акуратним каскадом на плечі. Вона була одягнена у відкриту сукню блакитного кольору, що підкреслювала струнку фігуру і довгі ноги. Але найбільше вражали її блакитні очі: щирі, прозорі, ніби океан. Я пригадав її ім'я - Єва. Та сама дівчина, з якою я познайомився після вечері в лабораторії Естеріума.
Подолавши якесь незрозуміле хвилювання, я рушив до широких сходів, що вели до виходу на першому поверсі. Вийшовши на подвір'я, мені посміхнулося тепле осіннє сонечко. По небу пливли білі хмари, котрих підганяв легкий вітерець.
Перед самісінькою будівлею стояли Гордій із Матвієм і про щось розмовляли.
- Про що бесіда? - поспішив я вникнути в тему розмови.
- Та ось, сперечаємося з Матвієм через вибір професії, точніше - її наявність, - взяв слово Гордій. - Я особисто - за вільне плавання і ставку на полювання. Чим більше ти полюєш, тим швидше й ефективніше можеш убивати мобів й отримувати з них трофеї. А Матвій каже, що професії можуть цілком перекрити всі ці перегони за наживою. Треба лишень гарненько її прокачати і знайти себе в одній із них.
- А хіба не можна поєднувати корисне з приємним? - посміхнувся я. - Поки ти блукаєш у пошуках монстрів, заодно й досліджуєш нову локацію. Можна знайти багато цінних ресурсів, наприклад, квіти, з яких готують різні настоянки. Я дотримуюся того принципу, що чим більше у тебе професій, тим краще. Ніколи не знаєш, яка з них може стати в пригоді.
- Крім того, розвиток професій сприяє хорошому приросту статистик, - підказав Матвій. - Я коли гірника прокачував, у мене добряче піднялися сила та витривалість.
- Та отож бо! Скільки б я тобі не писав раніше, ти тільки по горах і лазив. Зловити тебе було просто неможливо!
Я озирнувся:
- Хлопці, давайте десь присядемо, що ми стоїмо на проході.
Не встигли ми зрушити з місця, як у двір вийшли три дівчини. Ті самі «трійнята», яких ми бачили раніше. Якщо би їх поставити в один ряд у напрямку зростання, то з них можна було б зібрати матрьошку.
- Я тобі кажу: навколо одні селюки, навіть, у моїй кімнаті. Інженери, бачте! - активно жестикулюючи, обурювалася найстарша.
- Вірно, сестричко! У мене те саме! – підтримала її друга.
- Ось, дивіться! - третя вказала на нас, - навіть тут ці мерзенні чоловіки!
- Добрий день, панянки! - Я привітно кивнув, вдаючи, ніби нічого не почув на свою адресу.
Вони демонстративно виструнчилися і з піднятими догори носами розсілися уздовж лавки. Прокоментувати цю ситуацію ніхто не встиг. Пролунав протяжний сигнал, який означав, що обід закінчився.
- Хех, ніби у в'язниці на прогулянку вийшли, - посміхнувся Гордій.
- Так, нам пора, - погодився я, - через п'ять хвилин буде запуск. Хлопці, зустрінемося на центральній площі через 10 хвилин.
- Тремти, Естеріум, ми йдемо!