Пролог

Авто темно-синього кольору вʼїхало на контрольовану спецслужбами територію. Як тільки задній бампер опинився за метр від воріт - вони закрилися за сигналом вартового. Водій авто, вдягнений у спецформу, показав вартовому, котрий підійшов - пропуск. На задньому сидінні авто сидів чоловік похилого віку, зі шкіряним картузом на голові. Сірий костюм був ідеально випрасуваний, ніби його власник тримав його для особливого випадку. Водій підвіз свого пасажира майже до самісінького входу до офісу, точніше до входу в пішохідну частину. Старигань впевнено взяв у руки свою тростину, й відкрив двері. Йому одразу ж подав руку сержант, на що старий вдячно кивнув крекнувши тихе «Дякую». Ставши на рівні чоловік пошкутильгав по бруківці до будівлі, а за ним йшло двоє військових. Поки він долав шлях, його думки не покидали спогади і певний страх. «І ось ми зустрілися знову, «Болан». Скучила за мною, ластівко? Повірю, якщо ні.» - Думки старого почали сплітатися у вузол, поки він оглядався навколо. На вході його зустрів молодий працівник оновленої лабораторії «Болан»:

- Гансе Вестере, маю за честь супроводжувати Вас до «Тихої зали».

- Що Ви, Пане, я ж не високопосадовець. - Старий чоловік ніяково посміхався, ідучи вже в приміщенні, по сірій блискучій плитці.

Вхід у будівлю був гарно спроектований, новітні технології на кожному кроці вказували на статусність компанії. Вестер майже не вірив своїм очам, адже нічого вже не нагадувало йому давно минулі часи. Білі стіни з вкрапленнями синього та зеленого чимось нагадували охайні стіни приватних лікарень.

- Можливо, проте Ви легенда західних територій Яккону. Зустріти Вас - вже можна вважати за успіх. - Молодик продовжував щиро нахвалювати Ганса.

- «Тиха зала» далеко? Чи план будівлі не змінився з 1986-го? - Старий змінив тему, адже насправді знав для чого він тут.

- Не змінився, прошу сюди. - Працівник вказав шлях правою рукою. - До «зали» ще сімдесят метрів.

Лабораторія мала вигляд кола усіяного вікнами, що в свою чергу мав девʼять приєднаних корпусів та великий купол в середині, також поділений на вісімнадцять секторів для випробовування продукції лабораторних досліджень. Сектори для нейтрально небезпечних та безпечних випробовувань мали автоматизовані вікна в куполі. Інші ж не мали вікон, натомість всі їх стіни було вилито металами на кшталт свинцю, для збільшення стійкості секторів до радіації.

Проходячи повз двері до корпусу «Z», Ганс помітив що планування трохи таки змінилося. Адже «Болан» ніколи не мала двохповерхових будівель, тільки одноповерхові з підземними поверхами. Старому стало цікаво чи залишилися ще старі підземні поверхи. Працівник вів його до мінус першого поверху, де знаходилася «Тиха зала».

- Прошу, Пане Вестере, це вхід до «зали». Мені було наказано провести Вас тільки до входу.

- Дякую за супровід.

Старий вдихнув повітря, і взяв ручку дверей правою рукою, тим самим натиснувши на неї. Двері відчинилися, і перед старим опинився маленький коридор та ще одні двері, проте вже інші: броньовані та шумонепроникні. Чоловік пішов далі, й відкрив наступні двері, зайшовши до кімнати, так званої «Тихої зали». Там на нього чекало троє: два детективи та стажер.

«Напевно, цей малий здобув неабияку довіру вищих чинів, якщо має змогу перебувати тут.» - Старий зиркнув на стажера з повагою, подумки хвалячи його.

Одразу як Ганс Вестер сів на стілець за овальним столом, один з детективів почав:

- Отже, Гансе Рею Вестере, чи нам краще звертатися до Вас як до Кіріхаку Харукі? Ви працювали тут, у лабораторії «Болан», до катастрофи. Я певен, Ви знаєте чому ми прислали Вам запрошення.

- Так, мені відомо причину. Ви розслідуєте катастрофу 1986-го року, чи не так?

Детектив знизав плечима, на знак згоди.

- Ми хочемо почути історію з Вашої перспективи. Ви можете не скорочувати, адже часу в нас пре достатньо. Можливо ми зможемо знайти зачіпку у Вашій розповіді.

- Тоді Вам, панове, доведеться слухати всю історію, від початку до кінця. - Старий посміхнувся.

- Це те, чого ми очікуємо від Вас. Всі живі жертви погодилися, що саме у Вас знайдуться правильно підібрані слова для цього. Ви ж ніби писали книги. - Детектив всівся зручніше на стілець.

- І ще пишу. - Старигань мʼяко посміхнувся.

- Проте Вам довелося забути своє імʼя заради цього, чи не так?

- Так, Ви праві. - Старий поставив палицю, обперши її об стілець. - Напевно, час розпочати.