Північна війна 1.2.

***

Рейнард Рігер із дружиною і сином повертались кораблем додому на острів Адней. Вони добре провели час у її брата Евана Ліама з Брайдена. У нього не було ні дружини, ні дітей, тому він радів кожному приїзду гостей, а надто сестрі. Вони з братом були закохані в одну дівчину, але вона вибрала Маріуса, і після їхнього весілля він не розмовляв, як з нею, так і з братом. Доля не дозволила йому знайти іншу, яку б він так само кохав, а можливо, сам не хотів цього, тому залишився один. Після одруження Ніси з Рейнардом у нього наче з’явився ще один брат, з яким він міг поговорити, а після народження Вейлера – син. Він так і сказав, об’явивши на прийомі, влаштованому в день народження, що після його смерті всі землі і майно перейдуть Вейлеру. Коли його слова дійшли до Маріуса, він сприйняв вороже таку новину, тому що думав, що власність його брата після смерті перейде його дітям. Свою дочку Меріан він хотів видати заміж на Альбіоні, щоб породичатись з кимось із родів острова. А син Раян мав після смерті Евана стати повноправним правителем півострова Іріс. Але тепер його плани розвіялись, мов купка пір’я на вітрі.

Замок Іворі, у якому мешкали Рейнард і Ніса, був єдиним на острові. Навколо нього скупчились поселення гірників, які займались видобутком руд на сусідніх островах. Самі гірники більшість часу проводили поближче до роботи, облаштовуючи свої тимчасові житла суто в чоловічій компанії. А от в поселенні навколо замку мешкали в основному їхні жінки і діти, які обробляли придатні для цього невеликі шматки землі і випасали худобу, тобто забезпечували необхідним своїх господарів, які зараз прибули з гостювання.

Малий Вейлер побіг до хлопчаків, які гралися на м’якій траві під призахідне Сонце. Острів був невеликий, інших статних сімей тут не було, а Вейлер був єдиною дитиною у родині, тому він часто грався з місцевими дітлахами. Це давалось взнаки, коли він перебував в Ейгонберзі чи Брайдені. Його батьки також добре відносились до місцевих без зайвої зверхності і примх володарів.

З самого ранку на кораблі, долаючи нестримні й бурхливі води Алавіну, прибув посланець із Роландії. Все, що він сказав, це те, що король Дедрик викликає своїх герцогів. Був він серйозний і стурбований, тому Рейнард вирушив у дорогу.

Корабель плив по спокійних на диво водах Моря штормів. Всю дорогу герцог розпитував посланця про причини цієї поїздки, але той або відмовчувався, або казав, що нічого не знає. Вони припливли у порт Канідату, а після нетривалої зупинки попливли рікою Дагмар. Ріка була широкою і повноводною, по ній могли сміло курсувати морські кораблі.

• Я думав, Адалард приєднається до нас у Канідаті, - здивовано сказав Рейнард.

Посланець і далі мовчав.

• Чи його не запрошували до короля? – цікавився герцог.

Його супутник продовжував мовчати.

• Та не мовчи ти, скажи хоч щось! – не стримавшись, крикнув Рейнард.
• Господарю, я нічого не знаю. Я просто посланець. Знаю тільки, що в столиці усі занепокоєні, щось трапилось, а що саме, ви дізнаєтесь швидше за мене.

Корабель доплив до озера Матіс, уже смеркало, а до столиці була неблизька дорога, тому вони вирішили заночувати у Вельсмаху. Місто належало до герцогства Ебнеріх, а графом цих земель був Абелард Танкред. Мандрівників радо прийняли у місті, Рейнард потрапив на вечерю, а посланцеві не випало нагоди поїсти в оточенні герцогів і графів.

• Ти старший син Ебнера? – запитав за столом Абелард. Навпроти нього сиділа його дружина Кейт, по праву руку - син Франц, а навпроти нього - сам гість.
• Так, - відповів Рейнард, розрізуючи телячий стек.
• Я думав, з тобою буде твій молодший брат, йому вже скільки? Двадцять?
• Двадцять один.
• Як і моєму, - його погляд впав на Франца, якого, здавалось, не обходила їхня розмова.
• Ще холостяк?
• Ні, він вже рік одружений.
• От бачиш, твій ровесник і вже жінку має, - звернувся він до сина.

Франц продовжив трапезу. Було видно, що їжа приносила йому більше задоволення, ніж ця розмова. Напевно, вона була не першою і не останньою. Рейнард здивувався цьому, Франц був красивим юнаком із русявим волоссям і смарагдовими очима. І хоч він з апетитом поїдав свою вечерю, на його фігурі не було видно і сліду від неї. Напевно, молоднечий метаболізм.

• І хто став його обраницею? – продовжив Абелард.
• Оделія Амерік.
• Дочка Болдера Амеріка із Ланзмера?
• Так.
• Така ж красуня, як і її мати в молодості?

Його дружина Кейт кашлянула.

• Ти в мене найкрасивіша, любов моя, - піднявши келих, сказав Абелард. – Ну, то як? – він перевів погляд знову на Рейнарда.
• Не знаю, я її в молодості не бачив, а от дочка - красуня.
• А сестри в неї немає? – цікавився господар.
• Є, але вона одружена з Фрідріхом Еріхом.
• От бачиш, - Абелард перевів погляд з Рейнарда на сина. – Твій брат також вже знайшов собі жінку.
• А хіба вони вам - родина?
• Так, мати Фрідріха, Еліан, - моя двоюрідна сестра.
• Світ тісний, - сказав Рейнард, запивши вечерю червоним вином.
• Аж занадто. Через що люди і починають війни, щоб не жити в тісноті, - прокоментував Франц.
•  Вирішено! – крикнув Абелард. – Поїде на зустріч Франц.

Той поглянув на батька, але здивованим не виглядав або це так тільки здавалось.

• Розпитаєш Адаларда, - він звернувся до сина. – Може, в його дружини є неодружені подруги.

Зранку вони вирушили в Ебнеріх. До них з боку озера Матіс приєднався Вілмар Еверс – друг Рейнарда родом із Канідата.

• Добре, що я вас наздогнав, не хочеться їхати самому.

Коні легко їхали битим шляхом. Позаду чувся стукіт копит, було зрозуміло, що хтось поспішає. Вершники стримали коней, коли порівнялись із мандрівниками.

• Добре, що я вас наздогнав, не хочеться їхати самому, - сказав головний із них – Бертолд Колман із Арне.
• Сьогодні я вже це чув, - засміявшись, сказав Рейнард.