Епілог

 Мого обличчя торкнулося тепло сонячного світла. Я потягнулася під ковдрою і відчула, як під пахвою заворушився Лео. Я погладила його теплу шубку і мрійливо усміхнулася.  

— Малюку, мені такий дивний сон наснився, — сказала я вголос і, почувши незнайомий голос, перелякано розплющила очі. 

Я різко сіла на ліжку й озирнулася довкола. 

Це була не моя спальня. Величезні, стрілчасті вікна до підлоги заливали кімнату ранковим світлом, що розсіювалося крізь тонкі лляні фіранки. Стіни були оббиті шпалерами з вицвілим квітковим візерунком, а по центру височіло розкішне ліжко під балдахіном із важкої парчі, що спадала хвилями. На дерев'яних панелях стін висіли картини, переважно портрети незнайомих мені людей у старовинних костюмах. У кутку стояв різьблений комод, прикрашений дрібними статуетками. 

Я відчула, що на мені легка нічна сорочка з тонкого полотна — зовсім не така, як моя звичайна піжама. Тканина була іншою на дотик, прохолодною та невагомою. Лео, який лежав на простирадлах, із неабиякою цікавістю розглядав усе навколо своїми величезними розумними очима. 

Біля стіни, навпроти ліжка, стояло величезне дзеркало у важкій позолоченій рамі. Воно було колосальним — від самої підлоги й до високої стелі. Наче магнітом, мене потягнуло до нього. Я встала з ліжка, відчуваючи холодну гладкість дерев'яної підлоги під босими ногами.  

У відображенні я побачила молоду дівчину з тонким, майже прозорим обличчям. Ніжна шкіра кольору крейди, високі вилиці, маленький акуратний ніс і пишні, хвилясті, майже білі кучері, що спадали на плечі. 

Її очі були широко розплющені й дивилися на мене з повною розгубленістю. 

Я втупилася у власне відображення, і з моїх губ, що тремтіли, вирвалося єдине слово:  

— Охрініти!!! 

Тієї ж миті у двері наполегливо постукали, і до кімнати заскочила гувернантка Катерина. Вона щось швидко торохтіла незнайомою мені мовою — звуки були різкими й уривчастими. Жінка емоційно махала руками, раз у раз вказуючи на Лео, який сидів на ліжку й із щирим переляком витріщався на цю галасливу незнайомку. 

З округленими від жаху очима я змогла видавити лише ще одне: 

— Охрініти!..