У дворі,
насамоті,
руденький Жорік розважався.
Бігав, бавився, стрибав,
у густій траві ховався.
Та раптом,
здалеку,
малий дорослу кішечку помітив.
Вагався, що ж йому робити:
лякатися або радіти...
... знайомитися чи тікати...
Та зухвалість почала
його страхи перемагати.
Для вагомості
щосили
руденький хвостик розпушив.
Гонористо вигнув спинку.
Фиркнув. Сумнів залишИв.
Замурчав, очка примружив.
І назустріч незнайомці
стрімко і рішуче рушив.
Щоб тій кішці показати,
який він є не боязкий,
дибки став, піднявши хвостик...
(необачливий прудкий😉) .
ЗанослИво оченята
в очі кішці подивились...
... і раптово
Гра в Нечемність
тієї ж миті припинилась.
Стрімко кішка налетіла на зухвальця.
Повалила.
І влучним ляпасом
з нахаби пихУ і гонор вміло збила.
Дорослій кішці довелося
малого Жоріка навчати,
що старших треба поважати.
І, що не буде зайвим
вміти
безпечну відстань визначати.