Перший «інцидент», або Пролог

«Жінки більш ніколи не будуть такими, як колись», — ця непрохана думка кислою нотою отруїла солодку хвилю розрядки, коли оргазм врешті підступив… та так і не захлеснув.

— Пішла звідси! – він грубо пхнув дівчину, що попри всі старання не змогла догодити.

Марно. 

Гаряча, немов плазма в реакторі, краля розтанула у повітрі, чим ще більш розлютила Ґока. Нейропроекція погасла і перед його зором відкрився стерильний мінімалізм внутрішності галакапсули. Холодний та блискучий. Моторошний. 

Ґок нервово смикнув м’який інтимний катетер. Занадто рано. Мабуть, програма не була розрахована на тих, хто лишився без задоволення. Пінна композитна оболонка не встигла абсорбувати природні наслідки акту. В очищеному після зникнення дівчини-вірта повітрі розлився специфічний запах сексу. 

«Оце так… Кухонна губка мені ще не смоктала!» — знову нізвідки промайнула думка.

Якась чужа… думка. 

Нажаханий Ґок підскочив та добряче тріснувся маківкою о тверду кришку галакапсули. Під тихе шипіння спуску тиску та повітря, кришка повільно почала підійматися.

— Хай тобі грець! – Збуджений більше, аніж перед сеансом, Ґок вискочив з апарату для задоволення органічних потреб при першій же нагоді, так і не дочекавшись, коли кришка повністю відсунеться, а сама галакапсула опуститься у зручне положення. – І варто було хапатися за будь-яку роботу, щоб докупити вірт-суть?..

Риторичне питання. Майже. Нічого поганого про цифрове розширення свідомості Ґок до цього не чув. Та увесь їх гребаний мультисвіт не перше покоління схиблений на цифровізації! Кожен… Кожен!.. мріє збільшити свій вірт-відсоток хоча б за допомогою імплантів з нейроінтерфейсом. А у кого вистачає грошей, той і хімічно перебудовує власний розум та тіло. В цьому світі не соромно бути віртом – негоже бути саме таки людиною.

Ґоку ще поталанило починати не з нульового рівня. Хтось з його пра-пра-прадідусів був видатною особистістю та передав нащадкам один з перших імплантів. Старожитність, зрозуміло, та при цінах на набуту віртуальність — вельми не погано! Батьки ще брехали, немов цей корисний пращур нібито й участь у розробці того імпланту приймав, та в це якось не вірилось. Не могла сім’я з такими статками (не секрет, що всі, хто стояв у джерела технології, вже третю сотню років почувались якнайкраще) про… любити силу-силенну ві-юнітів, що прийшли на заміну застарілим фізичним грошовим одиницям та численним валютам.

Набута віртуальність — віртуальністю, але ніхто не чекає, що твої думки зненацька стане думати хтось геть чужий!

Такого просто не може бути!

Навпаки — цифрова свідомість вважалась панацеєю від психічних розладів. Вірти на глюки не страждають.

“А я й не страждаю, — знову виліз чужий, — я, трохи поглузуємо, майже кінчаю. Раз вже з мінетом не склалося…”

У відчаї Ґок підскочив до галакапсули та звучно вдарив головою о кришку. Вона в ту ж мить передумала повертатись у стартову позицію та безпорадно застигла у прочиненому положенні.

— Позаштатна ситуація, — пожалілася галакапсула приємним жіночим голосом, — позаштатна ситуація. Потребую сервісного втручання. Увага! Потребую сервісного втручання. Код помилки…

Голос центрального процесора дорогого автомата нарешті затихнув, як тільки Ґок добіг у відкриту для відвідувачів зону. Перш ніж вийти на люди, він зупинився, щоб перевести подих та витерти спітніле чоло. Перевірив одежу — простий сріблястий комбінезон, один з таких, що носили всі наймані працівники експериментального центру.

Срібляста тканина для сріблястих стін, саме те, що треба аби розчинитися у фізичному світі. Своєрідний цифровий шик, відкритий лише тому, хто мав потрібний рівень віртуалізації. Хто знає, що за особа пройшла повз тебе, вбрана у непримітний комбінезон?

«Вітаю, Ґок 13211911. Час відсутності: 41’27”», — промайнуло перед внутрішнім зором, доповненому  нейроінтерфейсом службовою інформацією. Цифрова Система – ось хто завжди все знає та контролює. Від неї не сховаєшся під сріблястою тканиною, не загубишся ані в металевих коридорах, ані у глибинах космосу.

«13211911» — саме заради цього цифрового коду, що замінив собою прізвище, Ґок зі шкіри виплигував, аби потрапити на роботу до наукового центру, що об’єднав усі визначні лабораторії по експериментальному розширенню віртуалізації органічних біоматеріалів та істот. І вільний доступ до галакапсул для співробітників тут майже ні до чого – цей маленький епізод лише приємна дрібничка, щоб відзначити головне досягнення: його віртуалізацію до тридцяти відсотків! Ха! Навіть раритетний імплант пішов у платню за новий інтерфейс з потужним процесором. Але ж цього потрібно було досягнути! Перебратися на закриту Мінерву-ХІІІ, хіба не зубами вигризти собі право на роботу у головному офісі, піднакопити ві-юнітів. І хто знає, скільки б він ще збирав, якби не підвернувся шанс взяти участь у секретному експерименті та ще й втюхати одному з лаборантів старе залізяччя…

Але щось пішло не за планом!

Ґок поступово пришвидшився та почав лавірувати, щоб оминути відвідувачів, яких завжди багато у хед-офісі у будь-який час доби.

Щось точно пішло під три чорти, бо звідки в розумі, що майже на третину контролюється єдиною комп’ютерною системою мультісвіту, узятися думкам якогось… антифанату віртуально-розширеного сексу? Та він не тільки весь кайф поламав, він геть з розуму Ґока не звів!