Справжній янгол

.А тут ще ця заброда. Сашко відірвав очі від стіни і скоса зиркнув на Магду, яка, мов статуя, перелякано застигла сидячи на дивані. Йому так добре було в його безперервному алкогольному угарі! Навіть цей задрипаний вагончик здавався йому мало не палацом, а всі жінки, яких він сюди водив - принцесами.

- Життя було прекрасним і дивним,  - дивлячись на Магду пробурмотів Сашко,- доки не приперлась ти.

- І що ж такого дивного й прекрасного  в ньому було? - поцікавилась Магда.

Сашко задумався. Раніше, до безладу в сім’ї, його життя якщо й не було дивним, але мало якийсь сенс. Була мета - він хотів розширити свій бізнес, відкривши ще декілька заготівельних пунктів. Було заняття для душі - художня фотографія. Були діти, які до нього тяглися, наче травинки до сонечка. Старший, той взагалі по півдня або з батьком  за комп’ютером сидів, обробляючи фото, або ж, після школи, об’їжджав з ним об’єкти. Уроки вчив прямо в машині, благо, здібності мав і легко все засвоював. А тепер що?

- Чудовим твоє життя робить алкоголь,- раптом сказала Магда.

- Так а я про що? - широко усміхнувся Сашко.

- Це ілюзія. Так, якби ти дивився кінофільм про себе. З боку глянеш - живі люди в тому кіно, а висмикни їх з картинки, і вони стануть ніким, картонними ляльками, без розуму, почуттів, без життя. Горілка - диявольське зілля. Вона творить ілюзію дива, за яку ти потім платиш непомірну ціну.

- Знаю, - буркнув Сашко,- та що робить, якщо інакшого не лишається, як тільки ілюзією тішитися.

- Неправда, - тихо промовила Магда,- завжди є вибір. Треба мати силу його зробити.

- Значить, у мене її нема,- похнюпився Сашко і раптом заволав,- відчепись!

Йому раптом нестерпимо захотілося випити.  В роті пересохло, мов у пустелі, в горлі пекло. Сашко різко підхопився, аж в голові закрутилось, і побіг вулицю. Там, під вагончиком, чекала його рідна автівка.

- Дівчинко моя,- Сашко любовно погладив машину по сріблястому боку,- одна ти мене розумієш і ніколи не підведеш.

Сашко сів за кермо, по дорозі роздумував, куди б поїхати. Раптом згадав, що в гаманці у нього ні копійки.

«Значить, до Пустого в харчевню,- подумав він,- там у мене безліміт. Замовлю пательню - смакота. Картопелька, м’яско, салатик - все тобі в одній сковорідці, і пляшку холодної. Здоров’я поправить. І пішла вона…»,- подумки послав він Магду.

До харчевні потрібно було їхати через все містечко. Сашко саме проїжджав крізь школу, аж раптом побачив своїх малих. Старший, теж Сашко, ніс рюкзак молодшого, Назара, котрий цього року тільки пішов у перший клас. Назар щось весело розповідав старшому братові, той лише кивав у відповідь головою. Обличчя його було зосередженим, навіть похмурим. За всю дорогу до школи він ні разу не посміхнувся. Сашко знав - малий Олександр став таким відтоді, як вони зі Світланою розійшлися. Це боляче вдарило по психіці дитини, адже батька він любив більше за всіх на світі. А тут ще й добрі люди знаходились, які розповідали, мовляв, бачили твого татка недавно, п’яного в димину, шниряв вулицями на своїй машині, пісні горланив, як несповна розуму.

Навіщо таке дитині розповідати?

«А навіщо напиватись, як свиня?»- зазвучав в його голові голос Магди.

Сашко зціпив зуби. Права та , прекрасна забродо, на ім’я  Магда, яка здуру назвалась його янголом, сто разів права. Як не візьметься за розум, втратить ще й дітей. І тоді що?

Сашко хотів був гукнути дітям, щоб підійшли до нього, але не наважився. Яким вони його побачать? Немитим, небритим, м’ятим, з тижневим перегаром, який, мов хмара, окутав його і туманом стояв в автівці? І якщо казати правду самому собі, скільки разів за останні місяців три він згадував про те, що в нього є діти? За п’яним угаром ніколи було… Гарний таточко, нічого сказати.

Сашко із щемом в серці спостерігав, як діти заходять в шкільні двері. Ось вони зачинилися за ними, наче відрізавши від усього світу, і в першу чергу від нього - батька.

В харчевню їхати перехотілося. На душі було гірко, на серці тяжко. Сашко розвернувся і поїхав до вагончика. Там його мала чекати Магда, а може, дай Бог, звалила вже кудись? Хоча ні, нехай сидить. Все ж правильна жива душа поряд.

До вагончика Сашко під’їхав з твердим наміром кинути пити і взагалі, запровадити правильний спосіб життя. Ні, найправильніший. Спочатку - контрастний душ, потім - зарядка. Колись Сашко був спортсменом, у футбол ганяв, на тренування регулярно їздив, а тепер його з автівки не витягнеш, сто метрів пішки пройтись ліниться. Харчування нормальне потрібно налагодити і взагалі, режим дня. Останнім часом Сашко до ранку гульдебенив, потім спав годин до двох, їв взагалі раз в день, але напихався вже так всілякої пакості,  типу чіпсів та сухариків, що й дихнути важко було. Печінка он вже «ґвалт» кричить!

«Цікаво, - подума Сашко, - ота потороча Магда склепна щось путнє з їжі приготувати, чи тільки філософію розводити вміє? Але  ж із продуктів, блін, вдома хіба шо повішена миша в холодильнику. Та й холодильника в мене нема».

Але, на здивування і радість Сашка, у якого, доки їхав до вагончика, розігрався  апетит, дома його чекав справжній бенкет. Підсмажена картопелька, салат з пекінської капусти, оселедчик, твердий сир і баличок.

Сашко зупинився перед столом, як вкопаний. Вона що, прочитала його думки? Та й на які шиши така розкіш?

- Це що? - дивлячись з підозрою на Магду спитав він.

- Обід, - зніяковіла вона,- не подобається? Я просто ще не зовсім засвоїла місцеву кулінарію…

- Подобається,- буркнув Сашко,- слинка вже тече. Я цікавлюсь спитати, на які бабки ти все це придбала?

- Бабки? - здивувалась Магда, - а-а-а, ти маєш на увазі гроші,- посміхнулась вона. Так з цим проблем нема. Мені, виявляється, відряджувальні підкинули.

Вона раптом стала на четверіньки (у Сашка аж кадик заходив від того видовища) і витягла з-під дивана середнього розміру валізу.

- З грошима проблем не буде, - радісно сказала Магда,- тут на все вистачить. Правда, ними зможу користуватись лише я, в інших руках вони перетворяться на папірці.