Спокуса

- Не вір йому! - раптом закричала Магда,- обдурить! Це така поро

да!

Вона стала перед ним, розвівши в сторони руки, мов крила, ніби хотіла захистити Сашка від цього чорнявого.

- Відійди, - відсторонив він Магду,- я мужик,чи хто? Не вистачало, щоб іще баба за мене заступалася, будь ти хоч тричі янгол.

Він замахнувся, щоб зацідити чорному в щелепу (Магди йому захотілося - щаз-з-з!) і… прокинувся.

Над ним стояла Магда. Зелені очі були переляканими, під ними залягли тіні і тоненькі зморщечки, яких вчора ще не було. А може він просто не помітив у темряви. Із-за Магдиного плеча виглядав чорнявий і шкірився білими зубами, зовсім, я у Сашковому сні.

- Я тебе не звав,- прохрипів Сашко, після вчорашнього перепою язик ледве поміщався в роті,- тули звідси!

- А мене не треба кликати, я завжди поряд,- знову вишкірився чорнявий.

- Ще оди янгол, мать твою єті,- пробурмотів Сашко.

- Ага,- засміявся чорнявий, - янгол, тільки трохи навпаки. Магду віддай,- раптом посерйознішав він,- тобі вона без надобності, а мені дуже потрібна.

- А фіглі тобі,- сказав Сашко і тикнув чорнявому дулю прямо під довгого, хоча й аристократичної форми, носа.

Чорнявий знову заржав, як лошак.

- Мене такими штучками не проймеш. По добру прошу - віддай Магду. Вона тобі ніколи не дасть - зрозумів, про що я? Не в їхніх правилах. Вони все більше про духовне дбають. Ну і для чого вона тобі, в такому разі?

- Тобі що за печаль? - гаркнув Сашко,- в моїй хаті ще й командувать будеш,- зараз як наваляю!

Сказати по правді, Сашко не був впевнений, що саме зараз зможе наваляти цьому кремезному придурку: після випитого і вчорашніх пригод він відчував себе розбитим, як шведи під Полтавою.

- Оце ти називаєш хатою? - чорнявий обвів глузливим поглядом вагончик,- навіть пристойної тьолки сюди не запросиш, а зимою з холоду околієш. Хочеш, я поверну тобі все?,- раптом запропонував він,- дружину, дім, бізнес, і навіть вдвічі-втричі більше отримаєш? Влаштую таку смугу везіння, що пертиме, наче з рога достатку. Хочеш? Гроші, дівчата, машини? Без питань! Тільки Магду віддай!

Чорнявий раптом підійшов зі спини в притул до Магди і обійняв її за плечі. Він притиснувся губами до її розкішного золотавого волосся, вдихнув його запах. Ніздрі в нього затріпотіли, на шиї сильніше забилася вузлувата синя жила. Він, шепочучи щось на незнайомій мові, ніжно гладив Магду по плечам і таке бажання, змішане з болем читалося у його великих темних очах, що Сашку навіть на хвильку стало його жаль.

Магда ж застигла, мов пам’ятник, здавалося, вона боялась поворухнутися. Сашко не розумів цих двох: їх явно щось пов’язувало. То може, не варто лізти у їх стосунки, самі розберуться, третій зайвий, як кажуть. Він уже хотів було сказати: я нікого не тримаю, йдіть собі по добру по здорову, розбирайтеся між собою, але щось в погляді Магди його зупинило.

- А що дама думає з приводу твоєї персони? - спитав він, нарешті спромігшись піднятися з ліжка, хоча йому аж світ перед очима захитався.

Магда мовчала, а чорнявий сказав:

- Дама зможе піти тільки тоді, коли ти від неї відмовишся. І ніяк інакше. Відпусти, бо погубиш її. Я читаю в твоїй душі, як у відкритій книзі. Ти вже готовий був стати моєю власністю, якби не втрутилась ця…,- він кивнув на Магду,- мати Тереза. Всіх їй жаль. Знаєш, чим вона може заплатити за те, що припхалась сюди?

- Стули пельку, Луцій!- раптом прошипіла Магда і з такою силою відштовхнула чорнявого здорованя, що той заточився і мало не впав, - це не твоя і не його турбота.

В очах Луція спалахнули червоні іскри гніву, але він стримався, тільки кулаки стиснув так, що побіліли кісточки пальців.

- Магдо! - в голосі Луція прозвучало благання,- ти ж знаєш, як давно я тебе люблю!

- Любиш?  Та невже? Ваша порода не вмію любити, вміє лише хотіти. Вловлюєш різницю? Хочуть лише на іграшки! А люблять не для себе, люблять … тому що люблять. Заради іншої людини, розумієш?

Луцій зачаровано дивився, як блищать прозорі очі Магди і лише кивав головою в знак згоди. Раптом він підійшов впритул до Магди і обійняв з такою силою, що, здавалось, зараз зламаються її тендітні кістки.

- Пусти! - запручалась вона, намагаючись звільнитися з його ведмежих обіймів.

- Магдо, Магдо! - шепотів Луцій,- я  тут заради тебе! Здався мені твій філістимлянин,- він кивнув в бік Сашка,- хай іде, куди хоче, робить, що  захоче. Це таке щастя - мати можливість торкатися тебе, відчувати твоє тепло, запах, смак. Магдо там, на небі, цього не буде. Стань моєю, хоч на день, хоч на мить - і забирай свого дурня.

- Брешеш! - Магда нарешті зуміла вирватися із обіймів Луція,- брешеш!

- Ні, це нормально? - раптом подав голос Сашко,  - що за серіал  моїй хаті? Я, звісно,  дико вибачаюсь, але не пішов би ти к чорту, це якщо культурно мовити,- сказав він Луцію.

Той гидко засміявся.

- Не можу я піти до самого себе, вибач!

- Дама тебе не хоче! - сказав Сашко,- свободєн! - і вказав Луцію на двері.

- А ти? - раптом спитав Луцій, пильно дивлячись в очі Сашку, - чого хочеш ти? Магду? Вона буде весь час біля тебе отиратися, вчить уму-разуму, лаять, плакать, просить, підказувати, молитися, казати, що любить, але ніколи не опиниться з тобою в ліжку. Ні-ко-ли! Бо ви - різні сутності. Воно тобі треба?

- А до тебе в ліжко, я бачу, вона з підстрибом скаче? - глузливо запитав Сашко.

Луцій криво посміхнувся.

- Один - нуль на твою користь. Але ще все може бути. Ми одного роду-племені, тільки наповнені протилежними енергіями, але по цьому, як кажуть, діти будуть. Я вмію чекати, у мене в запасі – вічність.  А в тебе? – запитав Луцій і хитро примружився, - куце людське життя  всього лиш.  Зате зараз я можу дати тобі те, чого не дасть вона…

- Секс, чи що? - розсміявся Сашко,- так я мужиками гидую з народження.

- Жінки, гроші, пригоди, мандри - в мою програму все включено. Відмовся від Магди і насолоджуйся життям, хоч з цієї ж хвилини.