Мігдал-Ель

- Не минають, - згодилась Магда, ніби прочитавши його думки,- та що то за жінки? Що то за люди навколо тебе зараз?

- А ти хто? - вищирився Сашко,- може, леді з вищого світу?  Я тебе мало не на помийці знайшов. Хто ти така, щоб лізти мені в душу? Вали звідси! - закричав він, а в самого біля скроні билась думка: правду каже, правду, правду…

- Я - янгол,- спокійно сказала Магда, - якщо зараз піду звідси, прийде той, інший і тоді…,- вона замовкла.

- Що - тоді? - спитав Сашко, він чомусь відчув себе втомленим, ніби, як в юності, півсотні мішків на спині перетягав.

- Нічого! - Магда так стрімко хитнула головою, що волосся, так-сяк завернуте в вузол на потилиці розсипалось золотистим плащем по плечам і спині і у Сашка знов перехопило подих, - як кажуть: поживемо -побачимо.

- Загадками говориш, може брешеш, але скоріше видумуєш. - прошепотів він, ніжно торкаючись шовку волосся,- та ти не така, як всі. Не зрозуміла, але…своя. Не знаю, як сказати…

 - Але ти все одно мені не віриш,- зітхнула Магда,-  люди рідко довіряють янголам, не дослухаються до нас, сумніваються. Ось в чому ваша велика проблема.

- Та я ж тобі не гидкий? - гнув своє Сашко, згадавши, як трясло його дзеркальне відображення черевом,- не противний?

- Ні, - засміялась Магда,- інакше мене б тут не було. Ти хороший. Я бачу глибини твоєї душі. Ти щирий і відданий, добрий і чуйний. Але душа, буває, тьмяніє, як закіптюжене скло. Її потрібно чистити, часто - через сльози і біль, через страждання і помилки. Тільки вибери правильно…- шепотіла Магда, тулячись до Сашка і вдихаючи його тепло.

- Кого?- запитав він, перебираючи пальцями її волосся.

- Ой, - раптом відсахнулась вона від Сашка,- я зовсім забула. Не можна нам з тобою… ну, ти розумієш! Це буде трактуватися, як підштовхування до вибору!

………., трясця вашій матері всім!!! - заволав Сашко,- дістали ви мене своїми таємницями. Останній раз питаю - ти хто?!!!

- Твій янгол,- шмаркнувши носом, мов першокласниця, заридала Магда,- точніше, уже не зовсім янгол, раз  втілилась  і на землю приперлася…

- Єтіть-колотіть, янгол…,- безнадійно махнув рукою Сашко,- іди спати, янгол. Тули на диван. Дамі віддаю краще з усього, що маю,- церемонно вклонився він.

Сашко вимкнув світло і вклався спати на старому матраці, що лежав прямо на дощатій підлозі вагончика.  Але чомусь не спалося. Хоча після кількості випитого сьогодні і  пережитих пригод, він би мав заснути, мов немовля.

Сашко думав про те, яка дивна штука життя. От він – дорослий і більш-менш здоровий мужик, у якого цілі руки-ноги, голова на плечах є, баби на нього, навіть опухлого і вічно п'яного, мов тля вішаються, двоє чудових діток, такий-сякий бізнес, невеликий, але з голоду не здохне, машинка-мерседесик, а жити – не охота. Гівно життя. Ну жінка з дому поперла – з ким не буває? Хіба то причина опускатися нижче плінтуса? Нє, не причина. Сашко згадав свого кума Костю, у якого від раку помер трирічний синок. Півроку дитя мордувалося, лікарі нічого так і не змогли зробити. Як вони з Олею, дружиною, все це пережили – одному Богу відомо. У Сашка досі при згадці, як грудки землі падали на манюсіньку труну, мурашки по шкірі бігали. А їм, батькам, як то було? Але ж витримали люди, пережили, місяць тому ще один синок в них родився. А він?  Життя злегка пнуло під зад коліном, він і покотився? Слабак? Слабак… Чомусь так важко, гидко на душі. Нема ні мети, ні бажань, тільки б напитися і забутися. Та бабу якусь з великими цицьками до вагончика затягти. Але права ця приблуда, що спить в нього на дивані зараз. Що то за жінки? Нижче середнього сорту. Хіба з такими він раніше знався? Сашкові раптом пригадалось власне весілля: молодий щасливий дурень у білому костюмі, принц, та й годі. Плани будували, цілувались під кожним деревом, думали, що нерозлучні. Куди все поділося? Наче в тому анекдоті: дивна штука шлюб – одружуються котики і зайчики, а розлучаються козли та корови. Він свою Свєтку інакше як коровою останні три роки і не називав, а вона його – курвою. Нормальне сімейне життя? Але права ця приблуда Лєнка, котра мнить себе янголом - не причина це, аби спиватися. Хоча… він завжди був небайдужим до алкоголю.  Життя таке сіре, та алкоголь додає йому сяйва. Але хтось же вміє розфарбовувати буденність і без допомоги коньяку? Тільки не він… алкоголь - один з його особистих демонів…

Сашко почув як у дальшому кутку вагончика скрипнув диван.

• Агов, чокнута,- покликав він, але у відповідь – мовчок,- Лєнка! – погукав ще раз Сашко.
• Що? – відізвалась вона.
• Ти і правда янгол? – Сашко і сам не чекав від себе такого питання. Які ще, йо ма йо, янголи можуть бути?
• Правда,- зітхнула вона,- але з кожним днем все більше ставатиму людиною, раз вже втілилась. Почну хворіти, старіти, швидко помру. Янголи на землі недовго живуть – не наше середовище існування. Тут гарно,  і бути в справжньому тілі теж дуже гарно, ти навіть не уявляєш наскільки – мати можливість торкатися, відчувати тепло, запахи… Але занадто багато негативної енергії, розумієш? Вона просто всмоктується в кожну твою клітину, наче розриваючи її з середини. Це боляче…дуже.
• Раз ти янгол, значить можеш творити чудеса? – поцікавився Сашко.
• Ну… можу.
• Тоді зроби так, щоб мені стало добре. Щоб я кинув пити, знайшов собі жінку таку, як потрібна для мене, щоб у мене з'явилась мета в житті, щоб мені просто захотілося жити. А то лиш туман перед очима і в душі.
• Хитрий який,- посміхнулась  Магда,- все тобі на золотій тарілочці з голубою кайомочкою. Ні один янгол тобі цього не дасть.
• Тоді на якого дурня ви взагалі потрібні? – пробурмотів Сашко.
• Щоб іти поряд по тій дорозі, яку обрала людина, підказати, допомогти, підтримати. Та ні один янгол не пройде твою дорогу за тебе. Запам'ятай це.
• І що хіба, ви завжди поруч? – недовірливо перепитав Сашко.
• Завжди,- підтвердила Магда, - до кінця життя підопічного. Щоб він не накоїв, ким би не був чи не став – ми поряд. Навіть коли ви від нас відмовляєтесь, ми за вами спостерігаємо, правда, допомогти вже нічим не можемо. Тільки, як назад покличете.
• Тоді чому люди роблять стільки помилок?
• Я вже казала – бо не слухають янголів, не мають Бога в душі. А раз в душі не має Бога, хто тоді там править бал?
• Та ясно хто,- буркнув Сашко, - слухай, а як це в тебе так вийшло – з янголів, та до нас грішних на землю, - спитав Сашко, а сам подумав: ото цікаво, що збреше.
• Колись явним-давно, більше ніж дві тисячі літ тому назад, я була простою жінкою. блудницею. Знаєш, хто такі блудниці? - запитала вона у Сашка, той в знак згоди кивнув головою, - що було робити? Батько помер, нас у матері п’ятеро було, я  - найстарша. На свою біду гарною вродилась, от і простяглась моя дорога в блудниці. Магдаленою мене прозвали через те, що я любила завивати в кучері волосся. Мене так і називали іудеї  - Магаделла, тобто та, що завиває волосся . Це вже потім прізвисько перетворилось в ім’я.  Багато чоловіків у мене було, та любила я тільки одного, філістимлянина. На тебе схожий він був - такий же зеленоокий та неприкаяний, все шукав справедливості, любові та щастя. Не знайшов…
• Бо нема їх на землі,- буркнув Сашко.