Розділ 2 Хріновий янгол, хріновий чорт…

- Спаскудив він свою душу, на жаль,- зі співчуттям промовив аналітик Андрій Первозванний,- далі тільки гірше стане. Ти ж сама прекрасно знаєш, як це, зазвичай, з людьми трапляється…Забирати треба зараз.

- Ні! - скрикнула Магда,- заради мене! - вона благально дивилась на Петра.

- Здався він тобі,- невдоволено пробурчав той,- шо ти вчепилась в цього Сашка, наче він медом помазаний? Інших клопотів вистачає. Ну, добре,- зглянувся він, - давай так, Магдо. Вмикаємо знов цю штуку,- Петро кивну на екран,- і подивимося: як піде твій Сашко додому - даємо шанс, посунеться на пошуки пригод - Луцій забере його однозначно!

- Дякую, - згодилась Магда, вона знала, що більшого Петро, при всій своїй могутності, зробити не міг.

Навіть Луцій у знак згоди кивну своєю смоляною головою - останній шанс потрібен всім. А може він просто був впевнений, що клієнт нікуди від нього не подінеться.

Увага присутніх знов переключилась на екран. Тільки Луцій невідривно дивився на Магду, ніби намагався зрозуміти, що коїться в її золотій голові. Раптом він підвівся, став за спиною у Магди і, майже торкаючись губами її вуха, пошептів:

- Що, Магдочко, навіть янголи закохуються? Як сказав поет: «любві всє возрасти», а в нашому випадку, навіть янголи, покорні? Чи не так?

- Що ти мелеш? - шикнула на нього Магда,- зовсім здурів? Сіркою обкурився? Яка любов? В мої обов’язки входить захищати всіх! Почитай Посадові Інструкції, дурню!

- Розкажи мені!-  скривив він губи єхидній посмішці, - тільки врахуй: я тобі його все одно не віддам, зрозуміла? Особливо – його, з натиском на слові «його», сказав Луцій.

- Та пішов ти… - відсторонилась від Луція Магда.

- Агов, - зиркнувши в їх бік пронизливими синіми очима сказав Гавриїл,- більше двох говорять в слух. Або мовчать.

- Тули на своє місце,- прошипіла Магда,- осточортів!

- Так на те я й чорт, - вишкірив білі зуби Луцій...

... Між тим на екрані «вистава» йшла своєю чергою.

- Слухай, -спитав Юрко Сашка,- а ти чого квасиш останні роки, наче більше не житимеш і не питимеш?

- Все колись починається і буває вперше,- філософськи протягнув Сашко,- питаєш, чого пити почав? А нема щастя в лічной, і не лічной жизні. Сіре все навкруги, тьмяне. Вип’єш -  веселіше, світліше, наче хто вікно в хаті вимив і крізь нього світло лл’ється…

- Філософ, мать твою,- вишкірився Юрко,- щастя захотів. А як нема його?

- Ні, десь має бути,- не згодився Сашко,- на фіга ж тоді жити?

- Я там знаю?- здвигнув плечима Юрко,- живеться, то й живемо. А я чув, що тебе жінка з хати витурила, з дітьми бачиться не дає.

- Витурила,- згодився Сашко,- Я коханку завів, вона довідалась і - скатертю доріжка.

- Що ж ти так - неакуратно,- поспівчував Юрко,- треба ж було тихцем-нишком.

- Та,- махнув рукою Сашко,- все до того йшло,- є люди, які доходять до певного рівня розвитку і все - капець, зупинилися. От моя хата, мої кури, капуста на городі - досить. А мені потрібно більше, розумієш?. Я іноді вийду вночі на кухню, візьму ноут, знайду щось цікаве про Всесвіт, наприклад, чи книгу якусь читаю, розмишляю... Мені поговорить хочеться, хоч трішки, або просто щоб мене вислухали. Тут вона виповзає в нічній сорочці: якого дурня тут засів, світло палиш, робити нє фіг, мислитель грьобаний? А ну спати! Поговорили… А вранці слово за слово, і лайка. Вона й не погана… Просто - не моя, і я не її. Ось так.  Додому вертаться не хочеться, до Юльки, коханки, теж їхать не хочеться. Друзі в мене такі, й ти, Юрасику, в тому числі, що аби в горлянку залити... Не можу я місця собі знайти, розумієш?  Того й куралєсю.

- Да-а-а,- протягнув Юрко,- діла…слухай, може все таки додому? Холодно…

… В кабінеті № 777 після цих слів повисла тиша. Магда, затаївши дихання, дивилась на екран. Луцій, зціпивши зуби, дивився на Магду.

- Додо-о-о-му, кажеш? - протягнув Сашко, - можна й додому…

…Магда полегшено зітхнула, Луцій же, стиснувши кулаки завмер, аж раптом через хвильку він кинувся до екрана, втупився очиськами прямо в Марійчине зображення і швидко-швидко, ніби скоромовку промовляв, заворушив губами.

- Петре!- скрикнула Магда,- зупини його! Це - пряме порушення Посадових Інструкцій! Він втручається у свідомість підопічних!

- Магдо, заспокойся, - Петро уважно дивився на екран,- ти давно не брала участі безпосередньо в оперативній роботі, закопалась в свої юридичні  папери, призабула правила. Ангел чи демон мають право нашіптувати щось людині, але не можуть робити за неї вибір. Вибір - завжди за людьми.

- Але ж він діє непрямими методами!  До чого тут дівчина? Хай шепче Сашку!

- На те він і чорт, - знизав плечима Петро,- їм закон не писаний. Все залежить від людини, Магдо, і ти це знаєш…

…Між тим на цвинтарі запала така гнітюча, важка тиша, що навіть п’янючим хлопцям зробилося моторошно. Раптом Марія, клацаючи від страху зубами, ні з того, ні з сього заволала:

- Бовдур ти Сашко повний! І Юрка з пуття збиваєш! Що тобі не йметься? Сини на тобі, мов іграшки на ялинці висять, душі в батьку не чають, жінка - красуня, розумниця, всі очі через тебе виплакала, а ти - по бл…дям та на кладовищі. Наволоч! А ну, греби додому!

- Додо-о-о-му, кажеш? - протягнув Сашко, - а немає в мене дому! Отого, що я своїми руками по цеглинці склав - нема. Бо дім там, куди повертатися хочеться. А я туди не хочу! Ясно? Юрік!- заволав він,- чув, кажуть ніби у старій колгоспній конторі, ну та, яка закинута вже років тридцять, привид завівся? Ніби на Степана похожий, отого, що сім’ю перестріляв, а потім там повісився. Перевіримо?

- Дурні ви! - заверещала Машка,- кажу ідіть по домам! Ненавиджу ідіотів!

 - Це хто там пищить? - Сашко зробив вигляд, що уважно розглядає прилеглу територію,  - так це ж Машуня, акула наша в спідничці! Ти якого хріна тут робиш? А ну - киш! - замахав він руками, наче відганяв надоїдливу комашину, - дістала, бігаєш всюди за мною!