Мій пухнастий ангел.Христя та Тео

Мій пухнастий ангел. Христина та Теодор.

​Христя дивилася на фотографію колишнього хлопця, і гіркота знову підступала до горла, немов отруйна квітка, що розпустилася в душі. Розставання було болісним, але новина від лікаря, що прозвучала як вирок, добила остаточно: безпліддя.

У цей похмурий період життя, немов посланий згори ангел-охоронець, в її квартирі з'явився Теодор, або просто Тео.

​Білий великий німецький шпіц, однорічна пухнаста грудка енергії, з розумними, проникливими темними очима, став несподіваною спадщиною від друзів, які виїжджали до Марокко. Тео був великим, понад вісім кілограмів, і подорож у багажному відділенні літака для нього виключалася. Друзі, не бажаючи піддавати улюбленця стресу, вирішили, що Христина, яка залишилася одна в своїй біді, стане новою ідеальною хазяйкою. "Потурбуєшся про нього?" – запитали вони. Так у житті Христини з'явилася пухнаста грудка енергії з розумними темними очима.

Тео швидко заповнив крижану порожнечу у квартирі. Його грайливість, його відданий погляд, його безумовна любов стали для Христини не просто розрадою — порятунком. Прогулянки в парку, коли Тео кумедно намагався спіймати свій пухнастий хвіст, його тепле сопіння під боком на дивані — все це повільно, але впевнено повертало їй смак до життя, змушувало почуватися не такою самотньою. Тео став її першою дитиною, її пухнастим, мовчазним, але таким розуміючим компаньйоном.

 І ось, коли Христина почала потроху відтавати, у її житті знову з'явився ВІН. Колишній хлопець, з винуватим, покаянним поглядом і каблучкою в оксамитовій коробочці. Освідчення прозвучало несподівано, майже як грім серед ясного неба, але в той момент Христина відчайдушно потребувала опори, ілюзії стабільності та любові. Вона, немов потопельник за соломинку, вхопилася за цей шанс і сказала «так».

Весілля було скромним, майже непомітним, але того дня Христина почувалася щасливою. А через пів року все рухнуло, як картковий будиночок від випадкового протягу. Не зійшлися характерами — банально, до оскоми, але від цього не менш болісно. Розлучення було стрімким і залишило по собі лише випалену землю в душі та гіркий присмак розчарування.

​Але доля, здавалося, вирішила зіграти з Христиною злий жарт, підкинувши ще один, абсолютно несподіваний сюрприз. Через кілька тижнів після розлучення вона дізналася, що вагітна. Це було неймовірно, абсурдно, суперечило всім прогнозам лікарів. Маленьке диво, що всупереч усьому зародилося всередині неї й обіцяло перевернути все її життя.

Народився син, міцна, рожева грудочка щастя. Христина назвала його Марком. Радість материнства накрила її з головою, але разом із тим, подібно до темної хмари, на горизонті виникла нова, болісна проблема. Кожен ранок перетворювався на логістичну операцію на виживання. Четвертий поверх сталінки, вузькі сходи й відсутність ліфта. Спочатку вона виносила на майданчик Тео, який скавучав від нетерпіння, прив'язувала його до поручнів, бігла назад за коляскою-люлькою. Марк прокидався і заходився криком. Христина, потна і змилена, балансувала: в одній руці важка коляска, в іншій — повідець восьмикілограмового пса, що рвався до виходу. Сусіди бурчали на гавкіт, дитина захлиналася плачем, а в неї віднімалися руки. На вулиці легше не ставало: Тео смикав повідець, побачивши кішку, і коляска ледь не перекидалася на розбитому асфальті. Вона не гуляла — вона вела щоденний бій, із якого виходила переможеною.