Совість в погляді протилежних шляхів

Щоб зрозуміти любий вираз потрібно знати, що розуміється під тим чи іншим словом, в інакшому разі вираз буде зрозуміло невірно. Що ж розуміється під протилежними шляхами? Звісно ж результати життєвого досвіду і цей життєвий досвід в першу чергу є духовним досвідом навіть у бездуховної людини, адже відсутність якого не будь результату – це теж результат.

Духовні, протилежні шляхи можна поділити на ті які заперечують один одного і ті які зовсім несхожі між собою та все ж таки ведуть прямуючих ними до однієї Мети – істинного Бога. Щось тут видається схожим на антоніми та синоніми.

Заперечуючі шляхи – це як слова антоніми, на погляд схожі, але зовсім різні за змістом, тобто, духовний шлях буддиста, індуїста та інших релігій на перший погляд може здатися комусь схожим на християнський духовний шлях до Бога, „в кінці кінців, – кажуть, – всі вчать творити добро”. Але ця схожість є лише зовнішньою та дуже натягнутою. Є звісно практичні рекомендації що до реального відчуття різниці в духовних шляхах різних релігій. Тільки-но людина стане на духовний шлях згідно вимагань своєї релігії і через деякий час прочитає, а як про це говориться в іншій вірі, відразу ж відчує різницю. Абхазці та грузини, в їхньому погляді, – це різні нації, але для деяких слов’ян вони не складають суттєвої різниці. Якщо християнин думає та каже, що всі релігії ведуть до одного Бога, то цим душа видає свою нехристиянську суть, бо якби вона прямувала на практиці духовним християнським шляхом до Бога вона б помітила безкінечну прірву різниці. Для такої особистості християнство може залишитися тільки теорією про спасіння. Якщо навіть світська наука буде нехтувати практичним досвідом та залишатися в стані теорій, гіпотез та версій, не важко здогадатися в якому стані вона б залишалася на сьогодні.

В погляді цих заперечуючих духовних шляхів на совість нас цікавлять ті погляди, які в основному вирують у нашому суспільстві. Ці погляди слідуючі:

Позитивістський погляд хоча й немає ніякої містики, але все ж таки й тут є поняття про совість, як про „народний дух”, але самий цей вираз як би не здавався схожим на щось духовне є нічим іншим, як тільки поняттям „спільної волі”, „інстинкту народу”.

Погляд схоластичного (теоретичного) богослов’я  – це усвідомлений борг здійснювати моральні вчинки.

Філософія фрейдизму говорить про совість – це „супер его”, за допомогою якого суспільство накладає свою волю на особистість.

Емпіричний погляд (особливо розповсюджений за часи радянської влади) – совість – це придбане знання завдяки досвіду.

Несхожі між собою, але маючі одну мету духовні шляхи – це подібно словам синонімам, на погляд різні але одні за змістом. Святитель Іоан Златоуст про них казав так, не дарма Бог дав багато духовних шляхів, для кожного християнина свій, щоб зручно було кожному спастися. Кожен іде своїм шляхом до бога, але при цьому всі прямують однією стежкою, так можна охарактеризувати духовне зростання християн.

Саме через те, що кожен є окремою особистістю, не схожою на інші, кожен має свій шлях і має особистий погляд на духовні речі. В даному випадку нас цікавить погляд на совість в патристичний (свято отецькій) писемності.

Оріген хоча й не є святим отцем, але вважається учителем Церкви він казав, що совість це є внутрішнє вогнище, яке випромінює світло на всі боки життя людини.

Блаж. Ієронім писав про совість як про внутрішнє світло, або внутрішній розум, який судить, що є добро, а що є зло.

Блаж. Августин – совістю є сама особистість бо вона є центром внутрішнього життя людини і навіть бездна, в якій перебуває Бог.

Клімент Александрійський – в творі „Стромати” пише про совість, як про основу правильного життя.

Григорій Богослов казав, що вдивляючись в свою совість можна йти прямим шляхом.

Григорій Нісскій – чиста совість не збуджує страху за майбутню долю.

Іоанн Златоуст – два вчителя: природа та совість; мають безпристрасний голос та вчать в мовчанні.

Преп. Ніл Синайський – як світильник потрібно використовувати совість при розгляді своїх вчинків.

Іоанн Лєствічнік – совість є слово та викривання Ангела-Хранителя даного нам при святому хрещенні.

Як бачимо, всі отці говорять однаково, однаково й думають, одним шляхом і йдуть і при цьому є між їхніми виразами деяка різниця.

Совість може функціонувати лише тоді, коли задіяні усі сили душі: розум, воля, почуття. Як відомо основними функціями совісті є винагорода та покарання. Впливаючи на почуття людини совість переконує розум в своєму бутті, каже розумові: „Я є; і ти пошкодуєш що ти це зробив бо я є!”. Схиляючи таким чином волю до невиконання протизаконних дій. І ми знаємо не із доказів та теорій, а з особистого емпіричного (життєвого) досвіду, що совість в нас функціонує задіюючи всі сили нашої душі.

В християнській теології прийнято вважати, що совість поділяється на певні складові: законодавча, судова, виконавча. Як вже вказувалося в попередній статті, совість може змінюватися поскільки вона є практичною свідомістю, і зміна її може відбуватися як в ліпшу так і в гіршу сторону. Законодавча складова совісті може бути неповноцінна, коливаюча, погрішна, це відбувається тоді, коли забобони суспільства фактично переписують той вічний закон Божий, що написаний рукою бога на серці нашої душі. Судова складова совісті може бути немічна, приспана, озлоблена – коли внутрішні душевні страждання не можуть так сильно діяти на людину, щоб вона полишила той гріховний образ життя який вона веде, людина відчуває що це не зовсім добре, але це відчуття на стільки слабке, що не може переконати полишити гріх. Приспаною судова складова совісті може бути названа тоді, коли від частого впадання в гріх людина не відчуває, що це погано. Наприклад, перший раз вбити людину важче ніж це робити маючи в цьому певний досвід. Озлобленою судова складова совісті буває у випадку озлобленості самого характеру людини, мовляв: „Всі роблять зло, навіть служителі церкви, а я що останній?”. Виконавча ж складова совісті може бути пристрасна, у випадку віддавання великої уваги дрібницям церковного життя і нехтуванням в відношенні з ближнім, може бути лицемірна, у випадку лицемірної властивості самого характеру людини, щоб вгодити ближньому порушує така людина закон Божий, може бути спалена, коли людина зовсім нічого не відчуває, така душа не мучиться на землі від переконань совісті, але при цьому немає жодних практичних орієнтирів для духовного життя, це є най нещасливіша людина на землі.