Щастя

Одного разу якийсь монах запитав у жебрака чи відчуває той себе щасливим немаючи де жити та за що кормитися. Той виявився глибоко віруючим християнином і відповів йому так: „Я щасливий від одного того, що відчуваю Бога коло себе і знаю що Він мене любить та зробить все так, як би було корисніше для мене”. На що монах запитав далі: „А якщо ти згинеш і підеш після смерті не в рай, а до аду, що тоді ти скажеш про своє щастя та про Бога”. „Я, - відповів жебрак з властивою йому простотою, - і тоді буду щасливим, бо Бог і там мене не полишить, а те що піду туди – це є моя провина, а не Божа”.

Здається хтось зі святих виказав дуже цікаву думку: „Боже, якщо я піду до раю – Буди благословен, а якщо я піду до аду – Буди вдвічі благословен”. Цим маленьким висловом показується вся суть аскетичного шляху в Христовій Церкві – ця суть є ніщо інше як безкорисна любов до Бога. Саме таких людей і любить більше усього Господь, згадати б хоча Давида, як про нього казав Бог: „Цей чоловік по серцю Моєму”. А оскільки ми є подібними до Бога, бо створені за Його образом та подобою, нам теж зовсім не подобається присутність в людині меркантильності. Таким чином можна прийти до думки, що щастя – це є природній стан людської сутності. Людина створена для перебування з Богом, та відчуття Його благості, створена вічною у всебічному відчутті усіляких доброт, тобто створена щасливою. Де ж ділося це людське щастя, беручи до уваги любе століття та любий народ ми завжди бачимо війни та страждання. Причиною цього є гріхопадіння перших людей, але не будемо на цьому зупинятися поскільки це розгляд іншої теми, а підемо далі. Із втратою щастя людина почала відшуковувати його у навколишньому середовищі, та почала клеїтися своїм серцем до тих предметів, які, на її думку, могли принести їй її втрачене щастя. Як зазвичай кажуть музика як явище виникло в результаті втрати гармонії в душі, от і шукає знедолене людство гармонію в звуках. Чому знедолене? Та тому що зріклося своєї долі, адже спасіння це не є доля окремих, найкращих особистостей, це є доля усього людства.

В історії людства з’являлися особистості, що намагалися вирішити проблему відшукання людського щастя. Згадати Карла Маркса, Фрідріха Енгельса, Володимира Ільїна Леніна. У них вирують думки утилітаризму, і ми б помилилися якщо б сказали що там немає зовсім егоїстичної настроєності. Вона є, але вона дещо своєрідна, її можна охарактеризувати як розумний егоїзм. Людина насправді любить себе більше за все на світі і тому бажає взагалі зникнення нещастя та будь якої злиденності в людських долях не тому що любить людей, а тому що знає, поки є злиденність у світі вона може торкнутися і її. Тобто, потрібно створити систему при якій би все погане просто зникло. Це і є так званий розумний егоїзм на відміну від просто егоїзму, який передбачає недалекозору любов до себе. На цьому прикладі можна побачити всю глибину зла в людській природі. Навіть коли ми, здавалося б, хочемо зробити щось добре – це може виявитися глибинним злом, тому й потрібна кожній людині допомога Бога, щоб розібратися, що є біле, а що є чорне.

Так, ці люди дуже хотіли створити таку систему, у них нічого не вийшло тільки через те що вони не врахували однієї простої істини, люди втратили щастя не зовні, а в собі, десь у потаємних глибинах своєї природи. І саме там і потрібно шукати щастя прямуючи в земному житті. Колись великий єврейський цар Соломон спробувавши все у своєму житті прийшов до висновку, що все суєта суєт і описав це в книзі, яка тепер міститься в Святому Письмі під назвою „книга Еклезіаста”.

Тільки одна Особа може повернути людині її втрачене щастя, та, з відсутністю якої людина втратила спокій душі. Ця Особа – це є Бог. Тільки з Богом може бути спокій душі, істинне смирення, повне щастя.

Господь наш Іісус Христос повчає нас з цього приводу притчею про те, що розбійник не може обкрадати речі якщо не зв’яже спочатку сильного, а якщо сильний знає коли прийде розбійник, то не дасть підкопати свого будинку. І поки сильний на варті в смиренні, тобто в спокої, знаходяться всі його речі. Під розбійником звісно ж розуміється диявол, під сильним – Бог, а під речами сильного – люди. І тут стає вже все більш зрозумілим, тільки під вартою Бога людство може бути дійсно щасливим тому що воно буде в смиренні, тобто в спокої. Адже ніщо не може здолати Божої сили і поки християни залишатимуться вірні Богу то тих пір їх не торкнеться ненависть диявола до людського роду.

Смиренний це зовсім не одне і те ж, що покірний, смиренний – це зберігаючий спокій душі, тобто зберігаючий спокій своїх почуттів, завжди і в любій ситуації, чи-то його сварять, лають йому, він не ображається, чи-то його хвалять – він не марнославиться, та не гордиться. Тільки один Бог може допомогти людині знайти цей спокій душі, знайти це смирення, якщо звісно ж ця людина не знедолить себе, не полишить та не зречеться тієї долі, що приготував їй Бог, долі в спасінні.

Зрозуміло, що для невіруючого щастям є присутність задоволення та відсутність страждання в його природі. І саме цим протирічним релігійній думці поглядом і є вже схожа така людина на віруючого. Чим саме? Наша природа є не лише матеріальною, але й душевною чи духовною. Людина живе у двох світах одноразово, у матеріальному та духовному. І частіше буває набагато болісніше в душі ніж в тілі. Шукаючи всебічного щастя людина шукає щастя в першу чергу для своєї душі, для своїх відчуттів. Але не там вона їх шукає, поглядом своїм перебирає щоденні задоволення і не може знайти собі відраду, з цього починається майбутнє народження віруючого в Бога.

Чому релігія так сильно діє на людей? Мається на увазі взагалі люба релігія. Тому що релігії чи-то виникають, чи-то підтримуються бажанням досягнення щастя, чи спокою. А чого ще людина може бажати в житті окрім спокою, щастя, що вже в себе включає весь перелік потрібних людині умов для життя. Згадати б хоча як виник буддизм, майбутній Будда був не задоволений сучасною йому релігією і шукав шляху до щастя, спокою, вони це назвали нірваною. Так, всі ці релігії дають людині відчуття щастя, але якого? Як ми вже знаємо зло є набагато глибшим в людській природі згідно наших представлень. Всі релігії є створінням людей, це вже про щось говорить, і тільки одна Християнська Релігія є, так би мовити, нав’язана з боку Бога і саме через це тільки вона може принести людині втрачене щастя бо веде людину до її Творця.