Ідеал

Що таке ідеал? Ідеальна людина – це така особистість, що виділяється своєю найбільшою за всіх досконалістю в усіх своїх діях та з усіх точок зору. Ця особистість є тільки уявною, поскільки ідеальних людей не існує. Але існує сама ідея ідеалу, а вона, необхідно мусить базуватися на деяких порівняннях із реального життя, адже відомо, що все пізнається в порівнянні.

Таким чином, ідеал – це є найвища форма справедливого, правильного та найточнішого, до якого має схильність потягу в своєму прямуванні усе існуюче. Так, наприклад, в округлій формі стовбура людська логіка може вбачати намагання природи в прямуванні до ідеального геометричного кругу. Люба людина на землі тягнеться до ідеалу, але тягнеться кожний згідно своєї інтерпретації, тобто кожний по своєму дивиться на те, що таке ідеал та йде до нього своїм особистим шляхом. Візьмемо, наприклад, людину якій не байдужа її професія, чи то скрипач, чи то викладач, чи агроном, або водій. Що ми в такому разі маємо? Скрипач тренуючись грає щоб досягти певного ідеалу згідно його точки зору, викладач проводить безсонні ночі в роздумах нових прийомів в викладенні матеріалу – теж тягнеться до ідеалу. Агроном шукатиме нові технологічні рішення, а водій в намаганні пізнати всі тонкощі керування автомобілем цим самим прямуватиме в напрямку досягнення найбільшого пізнання в цій сфері – прямуватиме до ідеалу.

Ми знаємо що кожна людина на землі має своє діло, навіть якщо ми візьмемо для прикладу бомжа, він теж має своє діло, адже нічого не робити та бути від усього вільним – це вже є певний вибір, це вже є дія в напрямку бездіяльності. Але чи є якесь спільне діло для усього людства? Подивимося на тварин, ось зграя левів, є вожак, левиці, що як правило займаються здобуванням їжі, молоді левенята. Кожен має свою особисту справу, але разом з тим вони всі мають спільне діло – вони хижаки. Якщо ми піднімемося в своїх роздумах ще вище, то зможемо вказати на загальне діло всіх тварин на землі – це виживання. Звісно, можна подумати, що виживання це і є загальне діло не тільки всіх тварин, але й всіх людей. Але це більш схоже на погляд тварини на людину ніж погляд людини на саму себе. Хоча така реалія може дещо переконувати про походження деяких людей від мавп, тобто від тварин.

В древньогрецькій мові людина звучить як „антропос”, згідно переконань фахівців це слово було сформоване з двох та в перекладі означало „той, що дивиться вверх”. Що розуміли під цим древні греки можна легко зрозуміти, якщо звернути свою увагу на факт відсутності на той час поняття атеїзму. Людина може розмовляти до Божества, це її кардинально відрізняє від тварин. Таким чином мусить відрізнятися і загальне діло людей від тваринного.

Може загальним ділом людей є розмова з Богом? Може й так. Але все ж таки треба добре подумати. Ну добре, ми почнемо так думати і поскільки це є загальним ділом людства, то усьому людству потрібно тягтися в цьому відношенні до ідеалу. Так, це чудове діло, щоб молитися не потрібно йти в монахи, але щоб приближатися до ідеалу в ділі розмови з Богом потрібно усамітнитися. Це вже дещо суперечить одній простій істині – людина є створінням соборним, тобто людина по своїй природі не може бути самотньою, вона обов’язково буде тягтися до подібних собі. Отже, усамітнення, монашество – це подвиг, але це не є тим загальним ділом, що ми шукаємо.

Може підемо іншим шляхом? Згадаймо індивідуальне діло кожної людини. Візьмемо, наприклад, викладача. А тепер питання: якого викладача будуть хвалити за його роботу? Звісно ж найкращого. А тепер питання ближче до нашого розгляду: яку людину будуть хвалити? Звісно ж найкращу. А що ми розуміємо під найкращою? Розуміємо: добру, справедливу, пробачаючу образи, чесну. Загальним ділом усього людства виявляється добре діло, добре відношення до оточуючих та до навколишнього створеного Богом світу. Це і є те, що чує Господь, це і є те, що зближує нас із Ним. Тепер ми розуміємо як може існувати подібний парадокс – чує Бог, але не слухає.

Згідно вище написаного ми можемо виділити два аспекти в християнському погляді на ідеал:

1. Ідеал – як абсолют гармонії в людській природі. Колись давно один мудрий чоловік, це був Тертулліан, казав: „Душа по природі християнка”. Навіть якщо хтось і не є християнином, все одно християнські норми морального життя закладені в його душу Богом. Саме це і є тими муками совісті які так турбують при першому здійсненні будь якого злодійства, тобто злого діла.

Саме для того і прийшов Господь на землю втіленням, щоб відновити втрачену гармонію в людській природі. Відома байка про рака, щуку та лебедя є символічним зображенням роздрібненості в людині, розум хоче одного, серце, як орган почуттів, іншого, а тіло – третього. Господь не просто показує як треба жити, а в дійсності зцілює людську природу, вона більше не є хворою гріхом, вона є пронизаною благодаттю Божою, вона є безсмертною! Але чому ми як до Христа помирали та грішили, так і після Христа робимо те саме? Де обіцяне зцілення? Де обіцяне безсмертя? Де та природа, яку зцілив Бог? Відповідь: у Бога? Якщо ми візьмемо книгу „Діяній Апостольських”, то ми там прочитаємо, що Господь наш Іісус Христос вознісся на небо, ця подія святкується до нині в християнській Церкві під назвою „Вознесіння Христове” на сороковий день після „Пасхи”. Що ж ми святкуємо? Просто вознесіння Христа? І все? Звісно ні. Ми святкуємо вознесіння людської природи, вище ангельського неба, вище херувимів та серафимів, вище, аж до самого престолу Божого. Вознесіння Христа було більш „символічне”, ніж „реальне”, якщо спробувати подивитися на це з боку духовного світу, адже реальне вознесіння людської природи аж до престолу Божого відбулося саме під час Боговтілення. Це ж Бог прийняв людську природу. Спустившись до нашої природи він не перестав бути Богом, не принизив Себе цим, а навпаки, підняв нас з колін перед лицем ворожих особистостей духовного світу, підняв нас ще вище, аж до престолу Божого. В чому ж виразилася ця подія для всіх людей? Звісно ж, в таємному, духовному житті Христової Церкви, в хрещенні. Саме в ньому ми встаємо з колін на ноги, саме в ньому міняється наш родовід, тепер ми не Адамові діти, а Христові діти. Саме в Ньому ми маємо шанс, щоб Бог нас чув і при цьому слухав.