В чому сенс нашого життя?

Що найчастіше можна почути у відповідь на це запитання? Посадити дерево, збудувати хату, виховати дітей? Звісно в цьому є частка правди, але нажаль не вся, та й далеко не головніша. Іноді кажуть, сенсом нашого життя є збереження в пам’яті грандіозних подій та грандіозних особистостей минулих років. Але для чого нам це зберігати? Для наших нащадків, – відповідають. А нашим нащадкам для чого це? Щоб зберегли для своїх нащадків? Мабуть тут скажуть ні, знання історії виховує молодь. Тому і зберігається це, так би мовити, метафізичне обладнання яке так благо діє на маленьких людей. І запитується тепер, для чого це все, для того щоб вони правильно посадили дерево, розумно збудували хату та вірно виховали дітей? Так? І це все?

Відповідь на це запитання ми можемо знайти в Святому Письмі, але ця відповідь нажаль не лежить на поверхні. Іноді треба читати між строками, бачити нашим розумом той текст, який ніколи не будуть бачити наші очі.

Отож, якщо ми поглянемо глибше на цю тему перед нами одразу ж постає два аспекти:

1. Сенс життя;
2. Відшукання шляху до реального перебування згідно того, що є сенсом нашого життя.

Якщо полишимо перше, то на друге неможливо буде відповісти, а якщо полишимо друге, то перше буде простим теоретизуванням і зараз ми побачимо чому.

1. Що значить слово сенс? Великий Тлумачний Словник сучасної української мови нам дає на це відповідь. Сенс – це сутність чого-небудь; те, що відіграє особливу роль, має виняткове значення; сила. Що відіграє особливу роль для людства? Що є їх силою?

Повернімося ж до Святого Письма. Бачимо, що Біблія хронологічно починається з створіння всього, а зокрема людини. Бог створив Адама для того щоб той Його любив, любов’ю сина. Але ми знаємо, що хід історії випадково пішов дещо не так. Хоча, однак чи випадково? Після свого вигнання з раю перші люди, так як і їх нащадки, шукали втраченої насолоди там де могли, у вигнанні. Вони зовсім забули про істинний сенс свого життя. Тому Бог і явив себе жорстоким карателем у Вітхому Завіті. Згадаймо хоча б всесвітній потоп, коли безслідно зникла перша цивілізація. Згодом, єврейський народ багато століть виховувався Богом. Інші раси, під яку владу підпадали євреї, чи-то ассірійці, чи вавілоняни, так і не збагнули, що стало причиною їхнього панування, так і не бачили, що їхня влада зовсім не є незалежною. Тому з потоком часу їхня сила в’янула і вони зникали з лиця землі, так і не зрозумівши, що було причиною їх з’явлення і що стало причиною їх зникнення. Ця причина не є щось, ця причина – це є Хтось. Саме до цього й готувався Богом єврейський народ, щоб саме через них прийшов Господь наш Іісус Христос та нагадав нам не те що є істина та що є сенсом нашого життя, а Хто є істина та Хто є сенсом нашого життя. Це є найсвятіше ім’я Біблії, це ім’я – Бог.

2. Ми можемо почути, що існує багато духовно-розвиваючих шляхів до Бога і всі вони ведуть, як нам скажуть, до одного й того самого Бога. Це дуже гарно перекликається з виразом: „Всі шляхи ведуть до Риму”. Але якщо ми візьмемо карту автомобільних шляхів Європи, то одразу ж помітимо, що не всі дороги ведуть до риму і навіть не більшість. Це значить, жодний вираз не може претендувати на абсолютність. Тільки при вірному розгляді та істинному розумінні змісту слів можна збагнути ту реальність, яка виказана даним виразом. Наприклад, вираз: „Всі шляхи ведуть до Риму”, не можна розуміти буквально, під шляхами, що ведуть до Риму, розуміється бажання дістатися та непогано влаштуватися в центрі світової цивілізації.

Так само, розсудливо, потрібно дивитися на думку про різні шляхи, які ведуть до одного й того ж самого Бога. Що мається на увазі? Святитель Іоанн Златоуст, Патріарх Константинопольський IV століття, якось казав: „Саме тому Бог і дав багато шляхів до нього, у кожної людини свій, щоб зручно було кожному спастися”. Кожен йде своїм шляхом до віри в Бога, кожен по різному приходить в Церкву Христову, кожен по своєму живе духовно в Церкві, кожен має свій особистий шлях, який веде до Бога.

Отже, Бог виступає як наймудріший вихователь, психолог, педагог, до кожного підібрав свій особистий шлях. Найперше, що має зробити людина на цій ниві, це зрозуміти, як саме вона може догодити Богові. Про це говорить Біблія, коли зображає нам відносини різних людей та Бога, про це ж говорять життєписи святих. Наприклад, історія про насадження християнства на Алясці. Як відомо з історії першим туди християнство приніс російський купець водрузивши там православний хрест. Звісно ж він не розповів усієї правди коли повернувся до дому, хоча хрест він дійсно водрузив.

В останній час на Алясці працювала група вчених археологів, предметом дослідження були малюнки на камені зроблені жителями Аляски, які розповідали про реальні події першої спроби насадження христової віри. Згідно зображень вимальовується картина жахливих подій, виявляється у купця за пазухою християнством і не пахло, адже він вирішив просто поживитися й вирізав невелике поселення при березі забравши в них шкури та коштовності і потім з чистою совістю водрузив там православний хрест та ще й хвалився дома що він перший відкрив аляскінцям Христа.

Після цього випадку, згодом декількох літ, на Аляску приїздить святитель Герман з Росії, з метою проповідування імені Христового, в результаті чого його стануть йменувати св. Герман Аляскінський. Уявімо собі тільки, як було важко проповідувати Христа там де вже Христа проповідували, але дещо інакше. За те що зробив його попередник св. Германа хотіли вбити, для кого Аляска була рідною землею, і вбили б якби це допустив Бог. У св. Германа Аляскінського було лише два виходи, чи повернутися, чи залишитися і далі, з вірою на Бога, проповідувати Христа. Він обрав – залишитися.