Моральна свідомість як об’єкт задач християнської теології

Кажуть, що людина виявляється насправді вільною лише в Бозі. Але чому тоді треба свою волю підкорити волі Божій? І чому Сам Господь Іісус Христос назвав своїх вірників рабами божими? Як зрозуміти рабство та волю в Бозі водночас?

В задачі християнської теології входить перевиховання в людях їхньої логіки. Те що ми зараз дивимося на деякі вказівки Бога у Вітхому Завіті як на жорстокість, означає, що Вітхий Завіт досяг своєї мети, Богу вдалося перевиховати людину тих часів. Одним із яскравих прикладів перевиховання, захованих між сторінками Вітхого Завіту, є заборона одружуватися з рідним братом, чи сестрою. Хоча ще довгий час люди одружувалися з більш далекими родичами, наприклад, Авраам одружився на своїй племінниці Саррі, якій звісно ж приходився дядьком.

Для чого Господь заборонив одружуватися рідним? Іноді відповідають, по причині народження калік та виродків від союзу рідних. Але ця концепція не витримує найпростішої критики. Як відомо діти Адама та Єви, перших людей, одружувалися один з одним і було б зовсім не логічно забороняти Богу ці одруження, від кого б тоді походили діти? Чому ж, по якій причині, загалом деякий час, Бог забороняє такий вид сім’ї? І як результатом такого протизаконного одруження стає народження виродків. Звісно ж такою забороною Бог виховує людство. Заборонивши союз двох молодих людей Він вказує їм на те що між чоловіком та жінкою може існувати безкорисна, безстрасна, духовна любов, тим самим підніс людину на більш високий рівень пізнання любові.

Хоча людина зараз стала дивитися більш витонченіше своєю логікою на духовні речі, все ж таки цього не достатньо, тому що шлях пізнання Бога це є безкінечний шлях. Вернімося до свого питання, як зрозуміти під владою Бога рабство та волю для людини водночас? Подібних питань в теології багато, тому що теологія будується згідно логіки Святого Письма, де за допомогою протиріч людина вчиться дивитися глибше. В даному випадку людині потрібно більш тонше подивитися на проблему волі. Нам іноді здається що ми насправді вільні, але ця людська воля полягає в рабстві. Це рабство, якого ми не відчуваємо, є залежністю від себе самого, від своїх нахилів та страстей. Воля людини, це є лише можливість вибору між двома шляхами рабства, між рабством гріху та рабством волі Божої. Чи є різниця між тим, та тим рабством? В одній із бесід Христа з апостолами, Господь їх запитав, ось є два сина, підійшов батько до першого і попросив його дещо зробити, на що син відповів не піду, але потім розкаявся і виконав прохання; підійшов батько до другого і те саме попросив, той відповів, піду, але потім передумав та не виконав. Який з них виконав волю батька? Відповідь очевидна. Так само виглядає проблематика вибору між життям під владою гріху та волі Божій. На перший погляд жити без Бога солодко, але це тільки на перший погляд.

Знання моральних норм хоча на початку й обмежує людську свідомість, але плоди цього обмеження можуть набагато перевершити його. Ці плоди – це звільнення від найнестерпнішого рабства, від влади своїх гріхів, або страстей.

Хоча в людській природі і не можна виділити як особливу субстанцію моральну свідомість, але й не можемо говорити про свідомість взагалі, поскільки нашим бажанням є розгляд не антропології (вчення про людину), а моралі. Коли ми розглядаємо моральну свідомість, то маємо на увазі свідоме осмислення людиною моральності чи аморальності вчинків, думок та бажань.

Моральна свідомість відкриває перед нами дві реалії:

1. Це людське, її власне „Я” в своїй самооцінці. Якщо ми звернемося до Євангелія то ми помітимо, що заповіді блаженства, дані нам Іісусом Христом, починаються заповіддю, яка саме і стосується людської самооцінки: Блаженні убогі духом, бо їх є Царство небесне. Що може означати ця перша заповідь блаженств? Це не просто переконання чи самопереконання в тому, що без Бога я нічого не можу. Це бачення реальних речей, так як вони є насправді. Це бачення себе збіднілим духовно. Поки людина не бачить цього вона ще й не стала на духовний християнський шлях. Коли ми зробимо щось добре (сходимо до церкви, помолимося, комусь допоможемо) нас зігрівають в душі теплі відчуття і ми думаємо що ми трішечки себе збагатили, і думаємо, що саме цим починається та супроводжується духовно-християнське життя, коли навпроти воно починається та супроводжується відчуттям духовної збіднілості. І чим далі християнин живе духовним життям, чим більше він пізнає Бога, тим більше відчуває наскільки він духовно убогий. Коли преподобні старці казали, що вони є найбільші грішники на землі, при цьому всі дивувалися, вважаючи їх святими, вони це казали не через примарне смирення, а через те що вони це насправді відчували, вони це бачили як ясний день.

2. Реальність морального порядку в навколишньому середовищі. Виявляється, що зовнішнє середовище не тільки має вплив на нашу моральну свідомість, на нашу самооцінку і на оцінку цього ж зовнішнього середовища, але й на наше положення в погляді на нас Бога. Наприклад, в Вітхому Завіті деякі праведники мали багато жінок і Господь хоча й несхвально дивився на ці речі, але не переставав дивитися на них як на праведників. В життєписі Святих Кирила та Мефодія мається досить цікава історія про те, як св. Кирило, в хрещенні Константин, був відправлений до мусульман для дискусійного захисту християнського віровчення. Коли він тільки приїхав, то йому показали на хати де на дверях були зображені біси, в такий спосіб там знущалися над християнами, зображаючи бісів на дверях та забороняючи їх замальовувати. Святителя Кирила спитали що він про це думає. Він відповів: „Там де я бачу біса на дверях я знаю що там живе християнин, бо біс не може зайти до хоти, а там де нема цього зображення я знаю, що тут не живе християнин бо біс живе в хаті, тому й не зображається на зовнішньому боці дверей”. Із багатьох спірних питань підіймалося й питання про наявність декількох жінок разом з одним чоловіком. Святитель Кирило казав слідуюче, Авраамові Бог дав обрізання для того щоб він зрозумів, що двох жінок йому не добре мати, що йому треба присмирити свою похіть, але він цього не зрозумів. Якову Бог те саме намагався сказати коли в боротьбі з ним пошкодив йому стегно і поскільки Яків це зрозумів тому й був благословенний від Бога та названий Ізраїлем. Це іноді здається несправедливим, чому Бог забороняючи щось в один час закриває на це очі, а в інший про це й думати не можна? Дещо на це питання відповідає досить простий приклад. Господь на один і той самий гріх, скоєний різними людьми дивиться зовсім по різному. Ось блудниця яка стала християнкою і якщо вона знову впаде в свій звичний гріх, то чи справедливо б було те, якщо б Бог віднісся з такою ж строгістю до цього порушення, з якою б Він віднісся до монашки, незнаючої блуду з народження, якщо б вона порушила заповідь: „Не блуди”? Звісно ж ні. І це тому, що Бог робить велику різницю між людьми, які знаходяться, чи знаходилися, під впливом різного морального порядку навколишнього середовища.