Помилкові погляди на етику

Нехай це навіть звучить гордливо та самовпевнено, але продовжуючи традиції ранніх християн зараз також християнській думці належить відстоювати свою правоту в пошуках істини. Що я маю на увазі? Звісно ж християнський та світський погляди на мораль та моральність.

В розгляданні етичних направлень в світській етиці ми не будемо розглядати всі системи та направлення, поговоримо лише про основні із них, які мають найбільше розповсюдження серед етинологів. Ми розглянемо евдемонізм (або епікурейство) та утилітаризм.

Евдемонізм (або епікурейство). В основі цього направлення етичних думок полягає потяг людини до особистого щастя, або до блага. При цьому благом можуть вважатися різні речі. В визначенні блага для людини евдемоністи розходяться. Одні вважають, що благо, як абсолютне щастя, це є фізичні, земні задоволення. Інші вважають, що фізичні, земні задоволення мають тимчасовий характер, тому не можуть вважатися абсолютним благом для людини. З постійним перебуванням людини в таких задоволеннях, вони можуть в кінці-кінців набриднути, та спротивитися їй. А згідно логіки, таке неможливо, щоб абсолютне благо було людині неприємним після того як вона ним переситилася. Тому ці інші евдемоністи, на відміну від грубих, яких можна охарактеризувати словами ап. Павла: „Будемо їсти і пити, бо завтра помремо”, – переконані, що абсолютним благом є більш стійке, довше та одухотворене задоволення, тобто естетичне. Наприклад, музика, поезія, різні види мистецтва та науки.

Полюбивши поглиблення в цих витворах людського єства людина дістає задоволення в улюбленій справі.

Тут є ще й інший момент естетичного евдемонізму, той хто має знання, вважає нещасливим того хто їх не має. Але чи може вважатися нещасливим той, хто не має поняття про це благо, адже все пізнається в порівнянні. Наприклад, добро – коли абсолютне благо відчувається людиною; зло – коли абсолютне благо полишає людину, але це тільки при тому, якщо людина це благо колись відчувала.

Ці роздуми стосуються тільки естетичного евдемонізму. Бо коли ми розглядаємо благо як пізнання Бога, то непізнання Його робить людину нещасливою, навіть якщо вона цього не знає та не відчуває, бо після своєї смерті їй прийдеться зіткнутися з цією проблемою.

Таким чином ми розібрали евдемонізм як одну з світських направлень в етичній думці, та вияснили, що він поділяється на грубий та естетичний.

Слідуюче направлення в світській етиці, яке ми зараз розглянемо, це утилітаризм. В цій системі думок проводиться ідея спільного блага для всіх людей. Перший, хто більш-менш чітко сформулював погляд утилітаризма, був мислитель XVIII-го століття Бентам. Він це виказав в книзі: „Введение в принципы морали и права”, яка вийшла в 1789-му році. Згідно його слів, моральна діяльність є виправданою, коли веде до досягнення найбільшої кількості щастя для найбільшої кількості людей.

В теорії утилітаризму прийнято вважати відсутність будь якого егоїзму, тому що тут проводиться ідея спільного блага для всіх людей, хоча при цьому найкращим шляхом до спільного блага вважається досягнення особистого, реалізації своїх інтересів, при виконанні визначених моральних правил. Тобто, пропонується кожній особистості думати лише про своє особисте благо при цьому невідмовно виконувати встановлені моральні правила, які забезпечать недоторканість блага інших. Але не в цьому полягає суть цієї системи. Якою б не була в ідеалі сформульованою система думок, вона нічого не варта, якщо відірвана від реального життя. Заздрість – це одна з найбільших вад людської сутності. Заздрість до положення Бога перемінила з ангела світла в демона темноти. Заздрість змусила роптати робітників на господина виноградника за його щедрість.

Існує така гумористично-фантастична історія, яка є повністю правдивою в своїй моралі: „Дід впіймав золоту рибку і вона йому каже, проси чого хочеш, але знай, що твоєму сусідові я зроблю в два рази більше. Він сказав: „Виколи мені око””.

Якою б не була логічною теорія утилітаризму, вона буде залишатися лише теорією. Тому що коли мені добре, а моєму сусідові ще краще, то мені від цього вже стає погано.

Крім того, теорія утилітаризму нам ніколи не дасть відповідь на те, чому людина жертвує собою для блага не абстрактно уявляємого суспільства, а конкретно для блага якоїсь особистості.

В чому ж різниця між світською етикою і християнською мораллю. Одразу ж зазначу, що терміни етика та мораль в даному випадку використовуються як синоніми, хоча етику ми назвали світським поглядом, а мораль християнським.

Щоб побачити різницю нам потрібно розглянути християнську мораль в її відношенні до світської етики. В даному випадку її можна розглядати в двох аспектах:

1. Християнська мораль як погляд на життя;
2. Християнська мораль як наукова дисципліна.

1. Християнська мораль як погляд на життя відрізняється від світської етики тим, що на ті питання в яких світська етика знаходиться в стані пошуку та теорій, християнська мораль дає чітку відповідь згідно із її емпіричним знанням, тобто двухтисячелітнім практичним досвідом святих отців Церкви. Досвідом не просто роздумів, спостережень за своїм внутрішнім духовним світом, але й постійних падінь та підйомів в важкій та водночас легкій боротьбі за свою душу проти демонів, проти світу та навіть проти самого себе.

2. Християнська мораль як наукова дисципліна включає в себе і світську етику, а не навпаки, як наприклад у випадку з археологією. Як відомо крім загальної археології існує ще й церковна археологія. Наскільки б не була досконалою церковна археологія вона завжди буде залишатися підрозділом загальної, але зовсім не так полягає справа у випадку етики. І це по одній простій причині, ті питання які розглядає світська етика повністю розглядаються і в християнській моралі і при цьому всьому сукупність цих спільнорозглядаючихся питань християнської та світської етики становлять лише одну з частин в християнській моралі.