Галицьке весілля в Львові

 Усе-таки весілля — це окремий вид мистецтва, особливо коли воно збирає сотню гостей із трьох областей України, Києва, а на додачу — ще й десант із Франції, Італії та Греції. Організація була на найвищому рівні, але життя все одно знайшло шпарину, щоб кинути мене в епіцентр несподіванки.

 Посеред забави тамада раптово викликав на сцену хресних батьків молодят. Нам із дружиною довелося прямо на ходу відбиватися від підступних запитань ведучого цього весільного шоу. І тут мене понесло. Напевно, спрацював той самий  перфекціонізм. Замість банальних побажань я видав чистокровний експромт: урочисто заявив на весь зал, що знімаю з себе повноваження хресного батька, бо хочу негайно — і якомога швидше! — отримати нове звання. Звання «Хресного діда».

Ошелешений ведучий на секунду втратив дар мови, а потім запитав:
— І як ви собі уявляєте появу такого чину в історії церкви?
Я, в пориві куражу (а чого мені, власне, соромитися?), випалив:
— Та просто! Беру на руки маму разом із дитям, дитину забирають у мами для подальшого продовження процедури хрещення, повертають маля матері, і я ставлю матір назад на землю!

Весь зал просто вибухнув від реготу. Сто осіб грохотали так, що закінчення мого спічу просто загубилося десь у хвилях загальних веселощів. Ведучий так і не зміг вчасно прийти до тями, і ми з Марічкою під загальні аплодисменти з тріумфом повернулися за свій стіл.

Вже пізніше, аналізуючи свій виступ, я подумав, що треба було додати туди ще одну залізну логіку. Адже на нашій забаві гуляло чимало хресних батьків серед моїх родичів, у похресників яких давно підросли власні малюки. Виходило, що половина залу на цьому весіллі вже й так де-факто носила цей статус — усі вони давно стали поважними Хресними дідами та Хресними бабами, просто ніхто досі не здогадався оформити це в офіційний такий «чин».

Після виступу я став місцевою знаменитістю: під час перерв мене постійно зупиняли, знайомили з гостями нареченого й заводили довгі, спокійні розмови. За весь вечір під таку хорошу компанію я непомітно пригубив хіба шість разів по двадцять грамів чистої, білої прозорої — суто для підтримання тонусу.

Проте весільний гуркіт не міг заглушити моє внутрішнє сприйняття звуку. Тут укотре далася взнаки моя давня музична освіта — роки, проведені в музичній школі за класом баяна. Моє вухо моментально фіксувало професійну фальш лабухів: вони безсоромно не витримували темп і ламали ритм. А коли за столами завели загальний спів, «зіркова» заспівувачка весільного гурту взяла занадто високий тон. Чоловіки, які дружно почали співати, один за одним змушені були замовкнути — витягнути такі ноти без підготовки було нереально. Музиканти й самі швидко зрозуміли свій промах, підтвердивши неякісну роботу ритм-органа та зайву пиху своєї солістки. Заспівувачка трохи знизила тональність, але я в той момент лише гірко згадав про власне: у мене половина голосових зв'язок мертві — «подарунок» від непрофесіоналізму лікаря нашої колишньої заводської поліклініки. Тому під час загального співу та запальних коломийок я просто мовчав, слухаючи чужу фальш і власну тишу.

 Але другою, по-справжньому сумною новиною для нас із нареченою став вкрадений танець. Ми заздалегідь домовилися з моєю похресницею  Христиною про спільний вальс. Я так чекав цієї миті! Але безглузда й хаотична програма весільних музикантів принесла нам обом суцільне розчарування. Нам так і не вдалося покружляти в парі під звуки справжнього вальсу. Цей момент вони у нас просто вкрали.

А потім був ще один чоловічий ритуал. Наречений потай підігнав мені пачку цигарок. Ми сховалися з батьком нареченої і з великим задоволенням розтягнули її на цілих шість годин. Курили потроху, з перервами, залишаючи недокурки (під кінець там лишилося всього шість сигарет), і вели класичні високоінтелектуальні розмови під дим. Тато Андріани виявився людиною надзвичайно глибокою — збирач старожитностей та антикваріату. Під тютюн він так розгорнув мені питання сучасного масонства та його таємного впливу на світові процеси, що кабінети Генеральних штабів із моїх ранкових думок здалися просто дитячим садочком. Ми навіть устигли укласти залізну угоду — обов'язково зустрітися на майбутніх хрестинах дитини Андріани.

 О 23:45 святковий марафон остаточно завершився. Більше  поговорити просто не встигли, бо час пролетів як одна мить, і ми раптово опинилися біля під’їзду мого будинку в мікроавтобусі . Ми піднялися в квартиру разом із гостями, яких поселили у наших кімнатах.

Моя похресниця, яка прожила в нашій сім’ї довгих дванадцять років, поки не закінчила університет і не стала вчителькою англійської мови, сьогодні здійснила мою велику мрію. Їй тридцять шість років, і я таки дочекався дня, коли її батько повів до вівтаря. І знаєте що? Мій 33-річний празький костюм від відомого топ-модельєра Праги відпрацював кожну свою нитку. Він сидів ідеально, тримав галицьку поставу і знову, як у молодості, дивував усіх своєю позачасовою елегантністю. 

Я прочитав, написане з раннього ранку  оповідання про нашу забаву і всі гості, мати  Христини і моя Марічка були в захваті від якості пересказу, з моєї точки зору, перипетій минулої забави.Галицьке весілля в Львові відбулося.