Шкільні роки.

Нарешті прийшов той довгожданний день 31 серпня, коли потрібно вже іти до школи. Христинка прокинулася вранці, але на її здивування в будинку нікого не було, ніхто її не розбудив і ніхто не заплітає.

Вона швиденько вибігла на вулицю. Мама поралася у хліві, давала свиням їсти.

-  Мам, чому ви мене не розбудили раніше сьогодні, адже сьогодні треба іти до школи.

-  Не сьогодні. доню, а завтра до школи треба йти .

-  Неправда, вчора діти казали, що сьогодні вони підуть .

-  А ми підемо завтра, нічого страшного.

Христинка похнюпилася і пішла в хату. Вона довго не могла заспокоїтися, думала, їй дуже хотілося до школи... Чому мама така спокійна . Я запитаю піду зараз у старших дітей. Христинка вибігла на вулицю . Там нікого не було. Дивно... А де всі?

-   Тьотю Лєно, а де ваші дівчата?

-  Вони пішли до школи, Христинко, сьогодні в школі свято першого дзвоника. А ти чому вдома?

Христинка заплакала .

-  Я не знаю, мама, мене не розбудила і сказала, що завтра треба йти до школи. Я ж їй говорила, а вона мене не послухала, - промовила Христинка, ковтаючи сльози.

Повернувшись додому, вона ще з порогу закричала:

-  Я ж вам говорила, що сьогодні в школу треба йти, а ви мені не вірили. Всі діти сьогодні в школі, а я вдома, промовила Христинка, розмащуючи сльози по обличчю.

-  Нічого страшного, підеш взавтра. Чого так побиваєшся, ніхто ж не помер. Іди вмивайся і будемо снідати. Я не знала, що першому класу сьогодні треба було йти. 

-  Я ж і віршика вивчила і що тепер буде?

-  Все буде добре. Розкажеш його завтра.

Христинці так було сумно, що навіть їсти не хотілося. Вона ніяк не могла прийняти те. що діти всі сьогодні в школі, а вона вдома.

Наступного ранку Христинка проснулася раніше за всіх і швиденько почала вмиватися. Потім встала і Катерина, взяла дійницю і пішла доїти корову. Побачивши, що дочка вже вмилася, сказала:

-  Почекай мене, я впораюсь і заплету тебе та одягну. А ти поки приготуй одяг і портфелик.

-  У мене вже все готове. Я ще звечора все склала.

Катерина посміхнулася і вийшла. Коли вона прийшла до хати з молоком, Христинка вже сиділа одягнена і намагалася розчесати волосся.

-  Ну чому ти така не терпляча? Я ж просила тебе зачекати.

-  Так буде швидше. У вас і без мене турбот вистачає.

Катерина заплела дочку у дві коси і вплела білі банти, коси загорнула калачиком і пов'язала банти. Христинка світилася, мов сонечко від щастя. На ній було коричневе платтячко в складку і білий фартушок , біля шиї біленький комірчик а також на рукавах пришиті білі комірчики. Її портфель був невеличкий, коричневого кольору з зручними двома замками. На ногах в неї були білі гольфи і рожеві сандалики. Катерина дала в руку дочці великий букет квітів з жоржин, чорнобривців і айстрів. 

-  Тобі не важко це все нести? Давай мені портфелик.

-  Ні, я сама хочу нести. 

Катерина була одягнена в рожеву блузку, коричневу шерстяну спідницю, коричневі туфлі і синій світер. На голові була біла тернова косинка у квітки. Вона тримала дочку за руку, а та щось весь час щебетала і запитувала у матері. Видно було, що Христинка трохи хвилювалася. Адже вона вперше в житті ішла до школи.

-  Мамо, а чи довго я буду в школі? А з ким я назад повертатимуся?

-  Там є Марійка і Зіна , сусідські старші діти, вони заберуть тебе і разом з ними прийдеш додому.

Христинка знайшла свій клас і привітавшись зайшла. В класі вже було багато дітей і вони сиділи за партами по двоє. Біля дошки за столом сиділа вчителька. Вона була струнка. білява і дуже гарна.

-  Добрий ранок.

- Добрий ранок, як тебе звати ? А як твоє прізвище?

-   Христинка Вознюк.

- Добре, сідай он за третьою партою.

Христинку посадили біля якогось незнайомого хлопчика. Їй не дуже це подобалося, але вона нікого тут не знала, тому змирилася і заспокоїлася.

-  Доброго ранку, діти. Мене звати Катерина Адамівна. Я буду вас вчити. Зараз у нас буде урок читання. Приготуйте свої букварики.

Я сиділа і заворожено дивилася на свою вчительку, слухала її уважно і піднімала руку, щоб відповісти на питання, яке вона ставила. Потім був урок письма, математики, малювання.

- Сіли рівненько, правильно поклали зошит - будемо писати палички.

-  Катерино Адамівно, я вже написала, подивіться чи правильно.

-  Ти молодчинка, Христинка, в тебе гарно виходить, охайно і вірно нахил.

Ми писали чорнилом. Ручка була дерев'яна з металевим пером, яку весь час потрібно було вмокати в чорнильницю, що стояла посеред парти у виямці спеціально зробленій на парті для цього. Чорнило,бувало розляпувалось на парту і в зошит, тому потрібно було це робити дуже обережно і охайно. Для цього була примка в кожному зошиті. Після того, як закінчив писати, потрібно було притиснути примкою зверху до написаного, щоб не розвезлося.  

Христинка дуже уважно слухала пояснення вчительки і старалася все робити так, як говорила вчителька.

-  Діти, подивіться як охайно і каліграфічно написала Христинка. Старайтеся всі так писати, як вона.

Вчителька поставила в зошиті Христинці червону п'ятірочку. І вона летіла додому, мов на крилах радісна і щаслива.

Коли Христина з дітьми поверталася зі школи їх зустрів Варєрка на своєму велосипеді.

-  Привіт. Ну що там у школі, Христинко, сподобалося тобі там.

-  Так. Там дуже цікаво. А ти коли підеш до школи?

-  Я піду на слідуючий рік. Мені лише шість виповнилося. Мене не взяли до школи цього року.

Він подивився з заздрістю на Христинку, на її новеньку шкільну форму і ранець. І йому так захотілося також піти швидще до школи. Йому було сумно гратися без своїх старших друзів.

-  Христинко, а ти вийдеш гратися на вулицю?

-  Незнаю. Мені потрібно уроки повчити, писати треба . Якщо встигну, то вийду.

Так проходили роки навчання в школі. Дні летіли за днями, роки за роками . Христинка підростала і набиралася мудрості. В цей час почали будувати в селі нову школу. Ми перейли до 5 класу і вчилися в центральному приміщенні поблизу новобудови.